Примечание от редакции Open.ua: Alexey Zubenko получает специальное поощрение от пивного бренда Stare Misto — билетный сертификат (детали — в личных сообщениях). Такие призы получат авторы первых 50 публикаций в разделе Open People. Дерзай! Кривава сатира та міжособистісні конфлікти — ось фішка неймовірного Мартіна МакДони. Починаючи з п’єси «Людина-подушка», і аж до «Однорукого зі Спокана» його твори починаються з одного приміщення, з натовпом колоритних людей готових любити, ненавидіти та навіть повбивати одне одного, і цих поворотів сюжету вистачає до самого фіналу. Ці взаємозв’язки дуже нагадують шедеври славнозвісного Соркіна («Соціальна мережа»). А от зі свого першого повнометражного фільму «Залягти на дно у Брюге» автор розуміє важливість екшену для типового глядача, він запозичує ці мотиви у Тарантіно, з яким його часто порівнюють, але не залишає свого фірмового сюжету заснованого на конфлікті. В «…Брюге» безглуздість та повна фатальність сюжету зливаються з якоюсь витонченою комедійністю, це неповторне явище викликає повне захоплення глядача, ця тема розвивається і в «Семи психопатах». Починається фільм з неймовірного чорного гумору, з відтінком Тарантіно, та це лише початок, з появою неймовірно загадкового персонажу бубнового Вальта… I понеслась… Незважаючи на фірмовий стиль МакДони, в «Ceми психопатах» особливої уваги заслуговує неперевершена акторська робота Коліна Фаррелла, його герой перспективний письменник Марті страждає від великої кризи, і поступово починає спиватися. Він намагається побудувати сценарій на семи різних історіях психопатів, але поки він має в своїй уяві лише один образ — шаленого в’єтнамця, який уособлює самого автора, і не може зрозуміти свого фіналу. На допомогу приходять вірні друзі: бадьорий Біллі (Сем Рокуелл) і меланхолічно-заворожуючий Ханс (Крістофер Уокен). Обидва актори знають режисера ще з постановки «Однорукий зі Спокана» на Бродвеї, вони отримують задоволення від своєї співпраці, і надають неймовірну плавність сюжету. Також в акторському складі необхідно відмiтити неперевершеного в своїй брутальності —нестаріючого Вуді Харрельсона, який віртуозно грає роль мафіози Чарлі та Тома Уeйтса, що зіграв  харизматичного, чутливо-жорстокого Захарія. Хочеться відзначити епізодичні, але дуже майстерно зіграні ролі Ларрі та Томмі, виконані молодим талановитим Майклом Піттом (Мрійники) та неперевершеним Майкл Стулбаргом, а також головні жіночі, хоча і другорядні ролі Каї — Еббі Корніш, подруги Марті, та Ольги Куриленко, котра зіграла Анжелу — неповторно трагічну коханку «Вальта» та Чарлі. В українському прокаті робився особливий акцент на участь Куриленко, звичайно, очiкувалося більшого епізоду з її участю, але, мабуть, така її доля грати коханок головного героя. Велика кількість харизматичних та неповторних героїв зробили фільм по-справжньому незабутнім, так як кожен персонаж детально прописаний МакДоною і є повністю самобутнім, кожному з них співчуваєш, навіть самим негативним, адже в кожного є своя, неповторна життєва драма. «Сiм психопатів» мають менш контрольований і недбалий характер, ніж «…у Брюге». МакДона знаходить нові ідеї, фільм надривається від безлічі жартів, це не просто гра зі злочинністю чи фільм-кліше в контексті письменницької одержимості. Сюжет повний неочікуваного знищення спойлерів. Коли Марті скаржиться на кліше використання зброї в більшості сценаріїв злочину, один з його приятелів відстрілюється: «They aren't fucking leprechauns». І все ж він повний фантазії, яка переповнює «Сім психопатів», це дивне поєднання вимислу і реальності в фільмі, яке потребує глибокого аналізу та розуміння. Також відмічу музичний супровід на чолі з написаним композитором Картером Беруеллом саундтреком, який додає в фільм частку драматизму та лірики. Комедії з загадковим, інколи ідіотичним сюжетом, ніколи не набриднуть, але в сюжеті прихований реальний сенс, він знайдеться в розвитку сценарію Марті. Гострий сюжет, повний люті, не може втримати себе занадто серйозним і манить глядача відчувати себе таким же чином. Сценарій повний психопатії. Чи не може це означати деяку пов’язаність МакДони з його героєм, сценаристом Марті, адже всі ми пам’ятаємо Булгакова… Хоча фільм і сповнений чорного гумору та в ньому поставлений одне з найголовніших питань суспільства — хто з нас є нормальним, а хто не зовсім? Фільм змушує сильно замислитися — а чи ти не псих? Ця картина є міксом комедії та драми, екшену та детективу, вона повна загадок, неперевершених поворотів подій та дуже чорного гумору, якщо ви любите все це, чи щось з цього, якщо ви зрозуміли суть «..у Брюгге», якщо вам подобається стиль Тарантіно чи Соркіна але хочеться більшого — подивіться цей фільм!

Примечание от редакции Open.ua: Юля Близнюк получает специальное поощрение от пивного бренда Stare Misto — билетный сертификат (детали — в личных сообщениях). Такие призы получат авторы первых 50 публикаций в разделе Open People. Дерзай! В «Семи психопатах» есть что-то общее с джазовой импровизацией, сумбурным сплетением известных аккордов и как результат — неповторимой и целостной мелодией. Точно так же фильм состоит из сцен, каждая из которых вызывает эффект дежавю. При этом все сцены Мартин МакДона старательно перемешал и представил зрителю. Как результат, получился трагикомичный фильм с примесью буддизма, где юмор граничит с абсурдом, и не знаешь, чего ожидать на следующей минуте. «Семь психопатов» вовсе не похож на предыдущую картину режиссера «Залечь на дно в Брюгге». Скорее, что-то общее можно найти с фильмом «Однажды в Ирландии», где Мартин МакДона выступил в качестве продюсера. Но есть ли смысл это делать? Последней картиной режиссер продемонстрировал желание и умение создавать разное кино, сохранив при этом свой стиль. К таковому можно отнести немыслимое количество аллюзий, щедро посыпанных иронией и черным юмором. А такого в психопатах было полно. Насчет аллюзий, здесь они — на любой вкус. От того, что творится на экране, возникает восторг, к середине фильма плавно переходящий в недоумение. Черт подери, ведь эта комедия — вовсе не то, чем кажется. Том Уэйтс с невинным белым кроликом — психопат-мститель, убивающий убийц. Ничего не напоминает? Тот же Уэйтс, говорящий о «Зодиаке» у себя во дворе, таким образом посылая привет Финчеру. Колин Фарелл — тоже отборный психопат, умудряющийся сохранить чувство гуманности в любой ситуации. Но все меркнет, когда появялется Кристофер Уокен и его нервно-загадочный герой с перерезанной шеей. Отдельное спасибо вьетнамцу, которому удалось подытожить все происходящее, реинкарнировавшись в буддиста. Своим актом самосожжения он как бы очистил киноиндустрию от всей бессмысленности голливудских сценариев. Пародией на которые частично и являются «Семь психопатов».

Примечание от редакции Open.ua: Габор Феер получает специальное поощрение от пивного бренда Stare Misto — билетный сертификат (детали — в личных сообщениях). Такие призы получат авторы первых 50 публикаций в разделе Open People. Дерзай! Своим вторым полнометражным фильмом ирландский режиссер Мартин МакДона окончательно доказывает, что после «Залечь на дно в Брюгге» критики не без основания провозгласили его европейским наместником Тарантино. «Семь психопатов» только укрепил этот статус. Кровавую смесь цитат, диалогов и абсурдного юмора МакДона выводит на абсолютно новый уровень. «Семь психопатов» — отлично выстроенное интеллигентное кино, в котором сформулированы глубокие мысли о кинопроизводстве, Голливуде, кризисе творческого вдохновения, процессе написания сценария. Причем показано это весьма увлекательно.   Секрет МакДона заключается в том, что о творческом призвании он рассказывает осторожно, лишь в общих чертах, косвенно затрагивая важнейшие моменты действия, хотя при этом ни на секунду не забывает об остроумии и игривости. Ненормативная лексика летает на экране с такой же частотой как накаленные пули, но, несмотря на этот хаос, нить повествования держится в крепких руках и самые сложные драматургические проблемы решаются с удивительной легкостью. Великолепный актерский состав проделывает фантастическую работу, что не удивительно, ведь у МакДона внушительное театральное прошлое, здесь он еще и автор сценария. Каждый из артистов снабжен минимум парочкой крылатых фраз, из которых наиболее впечатляющую порцию получили непревзойденный Сэм Рокуэлл, наконец-то блистающий в своей роли Уокен и сумасшедший Харрельсон. Любимчик режиссера Колин Фаррелл на этот раз вынужден ассистировать. Вторым фильмом МакДона также доказывает, что с тех пор, как Гай Ричи и Пол МакГиган временно не творят, у британской гангстерской комедии все-таки есть право на жизнь. Фильм поистине таков, как и сам псипохат: ты не знаешь точно, когда его можно воспринимать серьезно между двумя приступами. Возможно, именно поэтому так весело.