Примечание от редакции Open.ua: Alexey Zubenko получает специальное поощрение от пивного бренда Stare Misto — билетный сертификат (детали — в личных сообщениях). Такие призы получат авторы первых 50 публикаций в разделе Open People. Дерзай!

«Реальні хлопці» є дійсно вишуканим фільмом, з сюжетом заснованим на цікавому питанні: «Що стається з гангстерами з улюблених картин після відсидок, залягання на дно, виходу на пенсію?...» Режисер ділиться з нами своєю версією того, що ж таки було після тих самих слів «The End». А ось як вдалося це режисеру, це вже зовсім інше питання….

Фільм є повним дебютом в ролi режисера посереднього актора Фішера Стівенса, сценарій написаний таким же новачком — Ноа Хейдлом, який також не відомий пересічному глядачеві. Несподівано до фільму потрапляє зіркова стара гвардія.

Використовуючи неймовірну гру акторів, картина неочікувано переходить з нехитрого сценарію в істинну трагікомедію.

Звичайно, що режисер багато в чому завдячує популярності фільму, зірковому складу акторів, адже в них на трьох «Оскарів» більше ніж в найвисокооплачуванішої голлівудської школоти.

Так, можливо, акторські титули і перевищують режисерські, та все ж вони зробили це разом, і фільм заснований на колективній творчості та спільному минулому акторів.

Цю картину можна назвати веселим експрес-оглядом гангстерського кіно минулого століття, в якому актори грають невелику пародію на самих себе, використовуючи дещо критичний веселий скептицизм.

«Це все як в старі часи, чи не так?» — запитує Аркін в середині картини.

«Ні, краще... Тому що це час, коли ми можемо оцінити це», — відповідає Пачіно.

Кіно віддає шану давнім рокам. Персонажі протягом фільму здаються виснаженими, відчувається важкість, відсутність запалу, це повна противага «Нестримним» чи «Реду», а актори грають щиро та з душею.

Фільм трішки розчаровує частими перепадами сюжету від серйозного уривку до повного безглуздя, він змахує на набір короткометражок пов’язаних однією сюжетною лінією.

Але виникає враження, що саме в цьому прийомі і була задумка сценариста (Ноа Хейдл відомий по роботі з коротким метром), просто пересічний критик не розуміє цей простий прийом і поливає через це фільм брудом.

Як не дивно, але саме актори поєднують ці шматочки, адже виникає враження, що вони і в житті є справжніми друзями, і іноді виїжджають трішки побешкетувати ввечерi.

«24 години, щоб жити».

В цьому фільмі гангстери-старигани: Велл (Аль Пачіно), Док (Крістофер Уокен), Херш (Алан Аркін) та кримінальний босс Клепхендс (Марк Марголіс) згадали найкращі моменти часів розквіту, особливо це помітно у Аля. Великої уваги заслуговує епізод з танго, де Пачіно підтвердив, що ще справді є порох у порохівницях та згадав «Запах жінки», його удар досі поставлений, як і в «Хрещеному батьку» чи «Лиці зі шрамом», хоча стегно він вже й не дотягує. Уокен все такий же «король Нью-Йорка»: насторожливо спокійний, вишуканий та спритний, як і в «Чтиві», Аркін все ще (від «Catch 22» і до сьогодні) живе за рахунок адреналіну, а Марголіс все такий же злий та підступний, і все так же полюбляє сидіти в своєму кріслі і дьоргати за ниточки кримінальних шахів. Разом з тим режисер застосував величезну кількість кліше кримінального кіно.

Величезна дружба старої команди творить чудеса, та неймовірним чином згладжує незв’язний сюжет. Вони все ще живі, і мають на це свої 24 години, свої 2 години кінострічки і вміло доводять це:

«Ми можемо захистити невинну дівчину, думати про майбутнє наших дітей і мстити тим, хто перейшов нам дорогу».

Вони стара школа, яка все ще може пограбувати бункер-аптеку повну медикаментів, довести до екстазу двох бувалих повій, наїхати на найкрутіших хлопців в місті, захистити невинних, та при цьому тримати свій стиль, тільки Пачіно може так невимушено дати зелену купюру на чай священику в церкві, після сповіді. І після всього цього вони вміють піти красиво та загадково, з непоганими спецефектами.

«Надеремо їм зад, чи будемо жувати жуйку?», — запитує Велл.

«В мене немає жуйки», — відповідає Док.

Мені фільм сподобався, він передає всю трагікомедійність гангстерського кіно, а деяка сатира, змушує замислитися над серйозними істинами: справжньою дружбою, сімейною драмою, плинністю нашого життя. А ви проживаєте його правильно?

P. S. Та все ж одне питання мене тривожить: як Аль міг погодитися на цю жахливу сцену з «Віагрою» (для тих хто встиг переглянути).