Примечание от редакции Open.ua: Санька Ратушная получает специальное поощрение от пивного бренда Stare Misto — билетный сертификат (детали — в личных сообщениях). Такие призы получат авторы первых 50 публикаций в разделе Open People. Дерзай!

Фінальні титри, ти тільки-но оговтався, знайшовши себе в кріслі кінотеатру, а люди навколо несамовито аплодують. Так інколи стається, коли класика оживає на екрані. Особливо, така велична. Особливо, так натхненно. В даному випадку творіння Гюго пережило метаморфози, мабуть, раніше не бачені. Сьогодні його Франція феєрично заспівала у мюзиклі Тома Хупера.

Варто зауважити, що «Знедолені» не дарма наче магнітом стягують глядачів до кінозалів. Це неординарне явище пускає по шкірі мурашок, варто лишень почути славнозвісну «I Dreamed a Dream». У стрічці просто цілими кущами квітнуть талановиті артисти, де кожна сольна партія перетворюється на сповідь і жоден крупний план довжиною в 6,5 хвилин не дозволить навіть поворухнутися, бо цілком ймовірно, що вас пригвоздить до місця виглядом оголених нервів. Можливо, це результат того, що акторам чи не вперше була надана можливість співати вживу, прямо на знімальному майданчику. І цим вони власне скористалися, в повній мірі.

Енн Гетевей та Х’ю Джекман цілком виправдовують свої номінації на «Оскар» — вони не скільки грали своїх персонажів, скільки стали ними. Важко навіть уявити, що в моменти «кульмінацій» до них насправді впритул наближені кінооператори, а не порожнеча середньовічних залів. Щодо Рассела Кроу, то він, без сумніву, міг би підмінити Адама Гонтьєра у Three Days Grace. А Хелена Бонем Картер та Саша Барон Коен — це просто дві жмені родзинок, що зуміли внести іскру гумору навіть в такий драматичний сюжет.

Та все ж не слід забувати, що це кіно — мюзикл, найчистіший, хіба що злегка припорошений звичним діалогом. Іншими словами — гарантоване непорозуміння для 40% аудиторії. Проте тут вже мова буде йти про здатність до адаптації. Бо, скоріш за все будь-який глядач, не звичний до такої наполегливої вокалізації, десь пів фільму буде почувати себе «kinda confusing», а анархічна влада імпровізацій в цій справі не надто допомагає.

Хоча, врешті, саме імпровізація, саме ця «жива» енергія перетворює дві з половиною години часу на справжню творчість, без зайвих прикрас — на сцену театру, де проливається кров та звучить людський сміх, де любов — константа серед сотень змінних, а коли відвертається доля, то лишається сама музика. Цей епохальний твір про революцію, про честь, кохання, гідність, біль та всеохоплююче прагнення до світла тепер живе по-новому, на великих екранах, торкаючи серця нових людей, і життя це — беззаперечна перемога шедевральності над упередженістю. Vive La France..!