Примечание от редакции Open.ua: Ivan Demyanets получает специальное поощрение от пивного бренда Stare Misto — билетный сертификат (детали — в личных сообщениях). Такие призы получат авторы первых 50 публикаций в разделе Open People. Дерзай!

Віднести творчість Everything Everything до якогось конкретного стилю є справді непростим завданням. Слухаючи окремо їхні пісні, і не важливо з якого альбому, відчуваєш, що тобі практично нічого сказати про те, на що вони схожі і в якому стилі виконані. Завжди можна провести паралель з кимось і знайти щось подібне, але не перший і не останній герой фальцету Джонатан Хіггс дбає, щоб зробити це було якомога важче, особливо в «Arc».

Змішування ритмів R’n’B зі специфічним і впізнаваним вокалом та зазвичай електронними звуками дає нам те, що ми називаємо Everything Everything. Самі ж себе вони називають поп-групою, а в більшості джерел відзначені як інді і рідше — арт-виконавці.

На відміну від «Man Alive» 2010-го, який місцями схожий на перестрілку різнокаліберними бластерами, дане творіння манчестерської четвірки є явно м’якшим, але при цьому не втрачає характерного їм синтетичного звучання. Саме за останнє музична енциклопедія Allmusic у часи «Man Alive» назвала Джонатана Хіггса «Лептоп Ковбоєм».

Проте при записі «Feet For Hands» з нового альбому Хіггс вперше використав акустичну гітару. Відступ від більш-менш традиційного та очікуваного від них звуку? Ні, скоріше, ще одне підтвердження висновку, що про них зробила вищезгадана енциклопедія — «Раби жодної формули».

Слухаючи «Arc», починаючи з «Cough Cough» і закінчуючи «Don't Try», відчувається відсутність якоїсь захаращеності і надмірного шуму, чітко прослуховується кожний момент.

Музичне видання NME описало їхню лірику як «закоренілий британський песимізм». В текстах зазвичай відчай, самотність, проблеми, але трапляється і кашель. У рядках «Kemosabe» зустрічається словосполучення «cauldron of Kalashnikoving». Радій пост-СРСР простір.

В «Kemosabe», крім усього іншого б’ють скло, а вже в наступній пісні «Torso Of The Week» по ньому просто постукують. В «Duet» скла вже немає, але віолончель — чергове підтвердження «жодної формули».

У «The House Is Dust» та «The Peaks» досить цікаві барабанні ритми, що й справді викликають асоціації з трип-хопом, а для «The Peaks» дуже влучно скомбіновані звучання піаніно, виведеної на передній план бас-гітари, синтетичного та записаного шуму. Пісні «Radiant» я б віддав перше місце в альбомі в категорії «Найцікавіша партія соло-гітари», а ще одним бонусом цієї пісні є вокал, який місцями буває досить зухвалим, як на решту альбому.

Остання «Don't Try» зі своїми періодичними викриками бек-вокалу є справді хорошим закінченням альбому «Arc». Вона, як і «Cough Cough», досить позитивна, тому виходить приємне обрамлення альбому, який для Everything Everything є впевненим кроком вперед.

9 з 10