Примечание от Open.ua: Юлия Близнюк получает специальное поощрение от пивного бренда Stare Misto — билетный сертификат (детали — в личных сообщениях). Такие призы получат авторы первых 50 публикаций в разделе Open People. Дерзай!

Прослуховування нових музичних альбомів зазвичай є схожим на куштування якоїсь екзотичної страви: ніколи не знаєш точно, чим саме тебе нагодують і що станеться з тобою після трапези. Саме таке хвилювання повинен викликати «AMOK» — альбом супергрупи Тома Йорка Atoms For Peace. Їх творчість — це ризикований експеримент, покликаний гармонійно поєднати в музиці синтетичне і справжнє. І цей своєрідний протест проти сталих музичних форм, як завжди, викликав хвилю полеміки серед мас.

Неуважному чи примхливому слухачеві «AMOK» може здатися просто-таки електронною кашею чи аморфним потоком хаотичних мотивів, доповненим фальцетним вокалом Тома Йорка. Справді, тут немає примітивних поп-мелодій, комерційно розрахованих переважно на масового слухача, чи потужних гітарних рифів, котрі привертають увагу не лише істинних поціновувачів рок-музики, а й випадкових роззяв, що злітаються на подібні речі, неначе бджоли до меду. Це автоматично скорочує аудиторію альбому, роблячи його більш камерним. Проте існує ще один фактор, котрий регулює чисельність слухачів платівки: така музика є досить специфічною, тож пасує далеко не кожному.

Оцінювати «AMOK» — справа нелегка, адже часто творчість Тома Йорка несвідомо сприймають через призму його досягнень, здобутків, світового визнання та слави. Тож апріорі навішувати ярлик геніальності на будь-яке творіння музиканта — це ніби набутий з часом умовний рефлекс, котрий стає на заваді адекватній критиці. Єдиний спосіб позбутися упереджень — довіритися власному серцю, усамітнитися на майже сорок п’ять хвилин та просто послухати від першої до останньої ноти ту шалену несамовитість, що має назву «AMOK».

Слухати альбом необхідно у хорошій якості: знехтувавши цією порадою, ви ризикуєте не почути й половини всього, чим наповнена музика «Мирних атомів». Незважаючи на монотонність та відносний мінімалізм музичного матеріалу, альбом містить багату звукову палітру. Простий, але пружний бас, неспокійна перкусія, пронизливі синтезаторні партії на тлі синтетичних електронних шумів — все це створює якийсь дисонанс, приємний і хвилюючий водночас. Навіть вокал Тома Йорка в контексті «AMOK» слід сприймати як своєрідний звуковий інструмент, що створює додатковий емоційний відтінок. Саме тому лірика в альбомі переважно є абстрактною та побудована інтуїтивно, відштовхуючись від ритмічних рельєфів.

Можливо, саме цим звуковим плюралізмом можна пояснити той факт, що після кількох прослуховувань в пам’яті не лишається жодних мелодій, а утворюється якийсь вакуум, в котрому, однак, розпускаються квіти лотоса. Винятком може слугувати хіба що «Before Your Very Eyes...» —композиція, яка відкриває альбом. Ніжна, світла і, вочевидь, найбільш динамічна серед інших пісень. Грайлива мелодія, що на середині пісні несподівано обривається, вступаючи місце жорсткому басу, чомусь майже одразу проникає до свідомості, відлунюючись подібно до віддаленого вокалу наприкінці пісні.

Слухаючи «Default», наступну композицію, впадаєш у транс: інертний мотив немов паралізує розум, змушуючи мовчки сприймати напружений звуковий потік. Це, очевидно, одна з найсильніших пісень альбому.

Елегійна «Ingenue» діє навпаки, змушуючи розслабитися. Мелодія звивається під химерними кутами, як і Йорк, що танцює зворушливий контемп у кліпі на цю ж пісню.

«Dropped» — ніби якась ода лазерним війнам, де пульсуючі звуки синтезатора вистрілюють яскравими неоново-зеленими пучками світла.

Просякнутою тугою та сумом, самотнісю та безпорадністю є «Unless». Пронизливий спів Тома Йорка, наповнений особливою печаллю, немовби пом’якшує пружну жорсткість баса, роблячи пісню ще більш чуттєвою та емоційною. Шалене прискорення, що виникло наприкінці пісні, плавно перетекло в «Stuck Together Pieces», запальні мотиви котрої в доповненні з напівдикими вигуками викликають асоціації із шаманськими танками навколо вогнища. Досить проста пісня з домішками легкого безпам’ятства.

В «AMOK» радість та сум, неначе чорні та білі кольори на обкладинці альбому, так тісно переплітаються між собою, що межа між цими почуттями стає дуже тонкою.

Лірична «Judle, Jury and Executioner» — єдина пісня в альбомі, де можна почути акустичну гітару без будь-яких ефектів. На тлі «клацання» ударних та срібного переливу шумів такий звичний інструмент зазвучав якось інакше, по-новому, надавши композиції особливого шарму. Натомість в монотонній «Reverse Running» акцент поставлено на складних партіях ударних та перкусії.

Завершує альбом пісня «Amok» — легка і складна водночас. Різноманітні шуми, електронна синтетика звуків, машинна точність ударних, поєднана з пружинним стрибанням басової лінії, снодійний вокал — все це ніби натискає на кнопку «off» твого мозку, перемикаючи режим адекватного мислення на режим медитації.

Така музика, безперечно, має право не лише на існування, а й на квітуче життя, адже вже знайшла своїх слухачів. І якщо квитки на концерти «Мирних атомів» розкуповують за кілька хвилин, то це комусь треба, так. А отже, в цьому точно є сенс, і це — головне.