Примечание от редакции Open.ua: Юля Близнюк получает специальное поощрение от пивного бренда Stare Misto — билетный сертификат (детали — в личных сообщениях). Такие призы получили авторы первых 50 публикаций в разделе Open People.

Весна поцілувала нас замшевим поцілунком вперше за десяток років: возз’єднаний гурт Suede — один з основоположників бритпопу — подарував світові новий студійний альбом «Bloodsports». Ця платівка — чудова реінкарнація жанру, що став своєрідною візитною карткою 90-х років минулого століття.

Suede поставилися до процесу створення нового матеріалу з максимальною відповідальністю і навіть педантичністю, тому в альбомі все звучить грамотно, відчувається злагодженість, координація, узгодженість. Крім того, музиканти прагнули уникнути самокопіювання, але й намагалися надати композиціям «суейдівської» самобутності та автентичності. Певна ремінісценція все ж таки відчувається, однак музичні форми набули незвичного нальоту зрілості: мати імідж зухвалого парубка, коли тобі за сорок — не комільфо. Щоправда, акцент уваги на власній дорослості та досвідченості не став архіважливою метою гурту. Концепція альбому полягає у всеосяжній силі любові, котру люди здатні збагнути в будь-якому віці. А отже, з тематико-семантичної точки зору, музичний матеріал можна умовно визначити як універсальний.

Досить-таки символічно вийшло: десять років мовчання — десять запаморочливих композицій, простих, але вишуканих. Усі емоції в цій музиці не сховані за пластами ризикованих експериментів, їх не потрібно шукати в глибинах сумнівних упаковок, зриваючи десятки непотрібних обгорток, адже все справжнє і щире — на поверхні. В «Bloodsports» можна простежити певну емоційну дивергенцію: в альбомі представлено як бадьорі запальні пісні, так і чуттєві ліричні балади. Такий контраст сприймається цілком логічно, адже кохання, провідна тема платівки, її фабула, — це почуття, що здатне і зцілювати, і вбивати. Незважаючи на діаметральну протилежність модифікацій настрою, всі композиції досить гармонійно та органічно поєднані між собою.

Пісня «Barriers» стала яскравим і вдалим зачином: з перших звуків з’являється ілюзорне відчуття духу дев’яностих, котре не зникає протягом всього альбому. Друга композиція «Snowblind», наскрізь просякнута брутальним та експансивним вокалом Андерсона, лише посилює відчуття ефемерності та часової дезорієнтації.

В «It Starts And Ends With You» на тлі гучної гітари ніби відбувається душевне протистояння, внутрішня боротьба: стриманий вокал з нотками зухвалості періодично змінюється на чуттєвий та ніжний. Якщо в попередніх композиціях гітарна партія була насиченою та чіткою, то в «Sabotage» вона є досить аморфною і ніби слугує своєрідним обрамленням басової лінії.

Слухаючи «For The Strangers» та «Hit Me», вкотре можна переконатися у шикарних вокальних можливостях Андерсона: надривний голос звучить евфонічно, приємно, милозвучно, не викликаючи дискомфорту.

Далі — цілий блок елегійних та інтимних балад, в яких концентрується вся експресія «Bloodsports». Ця витончена мінорна кварта — чотири останні пісні — «Sometimes I Feel I’ll Float Away», «What Are You Not Telling Me?», «Always» та «Faultlines». Завершення стало досить відвертим епілогом.

Цей альбом може здатися занадто правильним, пласким та відшліфованим до абсолютної відсутності шорсткості, за яку можна було б зачепитися. Тут немає провальних чи недоречних пісень, котрі можна було б розкритикувати. Еклектика, змішування стилів, нетрадиційні музичні експерименти — ці речі завжди викликають бурхливі суперечки, проте аж ніяк не стосуються «Bloodsports». Здавалося б, все занадто прісно. Але в цій музиці є те, чого часто не вистачає деяким виконавцям. Це — душа.