Цієї весни синт-поп гурт Refinders представив свій другий альбом із символічною назвою «Day #1».

Новий реліз колективу — немов точка відліку для світу, який вже ніколи не буде колишнім і, здається, кращого гімну для відображення сьогоднішнього світовідчуття не підібрати. Ми запропонували послухати альбом п’яти українським продюсерам та діджеям і дізнатися їхнє враження.

T-Zhuk

Refinders. До недавнього часу я, зізнатися, навіть не знав про існування такого гурту. І яким же приємним було моє здивування, коли почув їхню композицію «Dreaming». Відразу поліз у мережу й прослухав альбом повністю — немов на одному диханні пронеслися всі вісім композицій з «Day #1».

Будучи небайдужим до синт-попу, свого часу наслухався його вдосталь, тож у мене сформувалося західна «аудіокартина» цього стилю. Здавалося б, хіба ж тут можна вже здивувати? Але Refinders в «Day #1» пішли далі й записали мультижанровий альбом, вдало поєднавши синт-поп, електро-поп і навіть фанк, присмачивши це елементами нью-рейву. Окремо хочу відзначити різноплановість і багатство вокальних партій, які органічно йдуть пліч-о-пліч із синтезаторними й живими партіями, створюючи ефект повного залучення. Це позбавляє бажання переключитися на наступний трек, і альбом легко заходить повністю.

Цікаво, що не дивлячись на те, що більшість пісень альбому мінорні, «Day #1» насправді  вселяє надію на світлий Day #2 (або як там Refinders задумають назвати свій наступний альбом), котрий я буду з великим нетерпінням і цікавістю чекати.

Юрій Водолажський, Wavewalkrs

Я вже давно слідкую за гуртом Refinders, адже на нашій сцені насправді не так багато прикольних бендів, які грають стильну музику. Дуже подобається енергія та напрямок, в якому рухається колектив. У новому альбомі відразу відчувається більш професійний підхід до продакшену, дещо цікавіше звучить і вокал, та й взагалі враження від альбому склалося приємне.

Більш за все сподобались треи «Sad Baby» та «Skyfall» — в них дійсно відчувається політ фантазії й якась непідробна атмосферність. Хочу також виділити «Rolling» — як певну алюзію на Depeche Mode — тут навіть не можу ні в чому звинуватити, бо якщо любиш музику британських синт-гуру, доволі важко втриматися, щоб не спробувати відновити цю атмосферу.

Загалом хочеться побажати Refinders більше свободи й сміливості в музиці — все ж таки у деяких піснях простежується одноманітність, й увесь альбом лунає немов на одній ноті. Хоча це моя суб’єктивна думка, викликана доволі своєрідним музичним смаком.

MR Sunny

Дебютний альбом Refinders створений не для цього проклятого «ковідом» року. За ідеальних обставин, така робота внесла б гурт у лайнапи літніх фестивалів, а на презентації пластинки я б особисто стояв у перших рядах, озброївшись маркером, щоб при можливості отримати автограф.

Однак епідемія внесла свої корективи, тож я просто слухаю на повторі свіжий звук «Day #1».

Вражаюча драматургія альбому, емоційна глибина лірики та мелодій, впізнаваний тембр фронтмена — тут є все для задоволення меломана. Однак, ці ж складові можуть відлякати любителів мейнстрімної клубної електроніки, які сподіваються відчути в'язку статичну атмосферу протягом усього альбому.

Morphom

З Владом я насправді знайомий давно й навіть встиг попрацювати над його треками, зокрема на цьому альбомі, над треком «Your Secrets».

«Day #1» — без перебільшень найкращій здобуток Refinders на сьогодні. Вважаю, що цього разу хлопці додали важливу складову — це один саунд-продюсер для всього альбому. Антон Карський (саунд-продюсер) відчув його як треба, і тепер усі треки звучать цілісно, ніби поєднані між собою. До якості матеріалу жодних претензій, мої відчуття скоріше нагадують захоплення. Багато крутих звукових рішень. Але є моменти які мене ніяк не відпустять: наприклад, я б хотів почути треки українською. Ну і загалом бажаю хлопцям якнайшвидше випрацювати впізнаване обличчя та концепцію, щоб усі казали «... чули? Схоже як у Refinders!»

Влад Фісун

Взагалі, і це дуже важливо, в альбому є свій саунд, свій настрій та мелодійність, тут відчувається присутність самих Refinders. Ідентифікація — в нашу повальну пору постмодернізму — це дуже важлива риса будь-якої культурної амбіції.

Що до «моєї» композиції, я оберу колд-настрій «Sad Baby», мені тут подобається і темп, і гармонія, і лірика.