Антон Слєпаков («вагоновожатые»): людина-феєрверк, діджей та листоноша

1
Опубликовано 5 июня 2018 г.

За останні півроку столичне супертріо «вагоновожатые» дало декілька кіно-перформансів «Ордер на арешт», фронтмен колективу Антон Слєпаков з колегою Андрієм Walakos Соколовим провів турне «Стишение обстоятельств», а весь інший час старічулі працювали над новим матеріалом. Тож напередодні першого повноформатного концерту тріо цього року (8 червня, Київ, Зелений театр) ми зустрілись з паном Слєпаковим та дізнались багато цікавого.

Зокрема, різницю між текстами Антона до різних проектів, його приховані творчі таланти, перші україномовні пісні в історії гурту, ймовірність співпраці з метро та СБУ, відмову від використання гучних слів в піснях а-ля «хунта» та різні творчі експерименти.


Гурту «вагоновожатые» 5 років, з концертами ви виступаєте 4 роки. Над двома першими релізами працювали дві людини, які жили в різних містах — ви з Валентином Панютою обмінювалися текстами та музичними ідеями по електронній пошті. Згодом у складі з’явився третій учасник, ударник Станіслав Іващенко, перетворивши інтернет-дует на повноцінне й потужне тріо.

Як змінився підхід до створення пісень і чи істотно вплинуло на творчість те, що всі учасники гурту зараз мешкають у Києві?

У нас дуже цінується ініціатива.

Незважаючи на те, що всі учасники живуть в одному місті, у всіх лишається свій власний осередок, фортеця — це його персональний лептоп з музичними програмами і кожен виступає автором якихось ідей, композицій, які він створює вдома, на гастролях чи на відпочинку.

Все одно спочатку всі створюють якісь нариси вдома, а вже потім ми ділимося ними на репетиціях або ж у нашому спільному Telegram-чаті. О, до речі, ми вже використовуємо не е-мейли, а Telegram. ;) І коли чиясь тема, куплет чи риф знаходить відгук в інших, ми починаємо це розвивати, з’являється демо-версія.

Ініціатору якогось треку все одно, де мешкають інші учасники гурту  — він знайде спосіб поділитися ідеями. Звичайно, щось змінилось з появою Стаса. Перші декілька місяців він виконував функції лише барабанщика групи, та потім, якщо я не помиляюсь, то після «Упасть с тандема» — першого EP, який ми з ним записували — він почав пропонувати свої музичні ідеї.

Він створював якісь рифи, замальовочки, робив це все активніше і активніше. Дійшло до того, що він виступив автором окремого треку. Пісня «Программа защиты свидетелей» з альбому «Wasserwaage» — це його особистий трек, Валентин вніс туди щось мінімальне. Були ще декілька прикладів, я вже всіх не пригадаю.

Я досить педантична людина, тому всі ці нариси складаю в окрему папочку, так ось нещодавно я її знайшов і виявилось, що там багато цікавого — перші робочі варіанти тої чи іншої композиції. Було цікаво почути це через 4 роки, згадуючи, що і як було створено нами вже зі Стасом.

Якщо в когось є ініціатива зробити якийсь трек, ми з радістю починаємо над цим працювати. Якщо в когось є щось додати — той додає. Якщо немає — працюємо з тим, що є. Є такий відбиток часу — це інтерактивність, вона залишилась. І це ніяк не пов’язано з тим, що ми живемо в одному місті. Коли в нас є спільна справа — виступ, студійна робота, репетиції, то ми зустрічаємось, граємо і розходимось.

Продовжуючи тему ініціатив та новинок — EP «Упасть с тандема» був записаний з живими ударними, на вашому попередньому релізі «Стартап Молодость» також було декілька речей, які відбулись у вашій історії вперше. Зокрема, в заголовній пісні EP є бек-вокал ударника Стаса, співавтором тексту «Эффект лестницы» можна вважати вашого звукорежисера Андрія Walakos Соколова і т.д. Розуміємо, що робота над майбутнім релізом ще триває, але чи є ньому те, що буде в історії гурту вперше?

У новому альбомі вперше в нашій історії будуть україномовні пісні.

Є поки що єдиний факт — і це в нас буде вперше — це те, що в нас з’явилися тексти українською мовою. Так, в рамках проекту «Ордер на арешт» (гурт створив саундтрек до німого фільму Георгія Тасіна 1926 року й декілька разів виконував його на спеціальних показах — прим. ред.) ми використовували українську мову, але там я працював іншим чином — я написав російською і попросив свого товариша, письменника Олександра Міхеда, зробити літературну адаптацію й переклад своїх текстів. І при цьому треба ж було залишити віршовані форми і рими на місці. 

У випадку текстів до наших нових пісень я практично все робив сам. Звичайно, з Олександром я проконсультувався, але він тільки виправив граматичні помилки і все.

Мені досить дивно, що все так вийшло, але це відбулось природно. Чому я не почав це відштовхувати, мовляв, ні-ні-ні, ми ж і надалі будемо створювати тексти лише тією мовою, на якій добре знаємося, бо почали з’являтися окремі текстові речі, які мене дуже здивували і я зрозумів, що трохи виходить, то чому б не спробувати?

Уявіть, що є контрапунктна репетиція, до якої треба встигнути доробити текст, такий собі умовний дедлайн. І іноді лишаються лічені години, а в мене ще зовсім нічого немає. Та коли підганяє цей час, ця дата, ця лінія, то треба сідати й дописувати те, що вже давно існує в голові.

Все це сталось буквально 2 тижні тому. Був досить дивний збіг, коли в мене з’явився один з українських текстів, але я не був впевнений куди саме він піде — і він пішов в проект, який до того моменту в нас був суто інструментальним. Текст ліг просто ідеально. Це як тоді, коли під удар підкладається шар і він філігранно заходить у лузу.

Коли так і мало статись.

Так. Чи як удар Гарета Бейла через себе у фіналі Ліги Чемпіонів... Факт є фактом. То був гол і цей текст теж якийсь своєрідний гол.

Щодо текстів, скажіть, як ви визначаєтесь до якого з ваших проектів, «вагоновожатые» чи «Стишение обстоятельств», піде новий текст?

Як відбувається цей відбір? Чи одразу стає зрозумілим доля нового матеріалу?

Все досить просто. Тексти для «Стишений» — це такі-собі скетчі, коли ти в блокнотику щось нотуєш, замальовуєш. Вони виникають самі по собі. А тексти для нашого гурту — це, як правило, вже на якусь музичну фактуру. Коли хлопці створюють який трек і ти вже під нього вигадуєш текст, щоб він в цю канву природно ліг і був там на своєму місці.

А для «Стишений» таких умов не треба. Хоча були деякі виключення. Наприклад, текст пісні «Фалунь» з нашого першого альбому спочатку мав бути в «Стишениях», але мені здалось, що його можна адаптувати до музики, яку вигадали Валентин зі Стасом.

Взагалі тематика «Стишений» більш миттєва. Я не дуже замислююсь над лексичним значенням слів, це більше гра слів заради самої гри. В мене особливого конфлікту при відборі текстів немає, бо проекти різні за стилістикою.

Наразі є «вагоновожатые», «Стишения обстоятельст», «Ордер на арешт», навіть короткі реакції на якісь події, які ви публікуєте на своїй Facebook-сторінці, можна назвати окремою формою вираження вашої творчості. А чи є якийсь вид мистецтва, в якому хотілось би себе проявити? Можливо ви малюєте картини, комікси, графіті чи хотіли б знятись в кіно?

Я б просто не зміг в собі втримати ці творчі бажання, вони б обов’язково проявилися.

Я вмію малювати якісь дуже дотепні дитячі малюночки, але не думаю, що їх зрозуміють і вони мають якусь цінність. Та, на жаль, в мене немає великого художнього хисту чи прихованих талантів. Я б просто не зміг в собі втримати ці творчі бажання, вони б обов’язково проявилися.

Щодо іншого… Дуже цікаво, коли хтось бачить тебе в якомусь конкретному амплуа. Як колись мені зателефонував режисер одного фільму і сказав: «Мені здається, ти підходиш на одну роль. Нічого грати не треба, просто будь собою. Ти будеш грати музиканта гурту, який виступає в клубі». А я дуже хвилювався, відповів, що я не знаю… Це було 8 чи 9 років тому і зараз би, звичайно, я зіграв би краще. Мені й досі соромно переглядати ту роботу. 

Тобто акторський досвід у вас вже є, хоч ви і зіграли практично самого себе?

Так, той фільм був на фестивалі «Молодість» і на інших фестивалях. У ньому знявся не лише я, а і інші учасники мого колишнього гурту «И Друг мой грузовик». Режисер під нас написав декілька епізодів, яких не було в початковому сценарії, та змінив ім’я мого героя на моє справжнє. Створили всі умови, аби ми тільки приїхали на зйомки.

Для мене ця історія цінна й тим, що фільм знімався в ще українському Донецьку, до всіх відомих подій. Це був цікавий досвід, я тоді вперше зіткнувся з кінопроцесом, який виявився дуже важким. Я, як маленький хлопчик, пишався кожним вдалим дублем. 

В кіно треба бути однаково крутим у кожному дублі, ти не маєш права на помилку.

Звичайно, після зйомок ще багато етапів — озвучка, тонування. Все набагато складніше, ніж на концерті, коли ти заспівав пісню і пішов собі відпочивати. В кіно ж треба бути однаково крутим у кожному дублі, ти не маєш права на помилку.  Так само ніяких помилок не допускається під час озвучки. Я й досі здригаюся, коли згадую, як озвучував свою роль із зірваним після концерту голосом.

Що ще? Іноді, коли друзі дуже просять, я граю як діджей.

Досить рідко, раз-два на рік?

Так, десь так. Зазвичай це буває на закритих вечірках і я дуже тішуся, коли на афіші біля мого прізвища є приставка «DJ».

Це можна назвати виходом з зони комфорту.

Не вважаю себе ні музикантом, ні поетом, ні вокалістом, але якщо сьогодні ти діджей, то треба крутити ті ручки з відповідним поглядом.

Безумовно. Якщо чесно, я не вважаю себе ні музикантом, ні поетом, ні вокалістом, але коли ти щось робиш, знаходячись на якійсь авансцені, треба це робити так, щоб ніхто не сумнівався в твоїй ролі. Якщо сьогодні ти діджей, то треба крутити ті ручки з відповідним поглядом.

Пам’ятаю, під час мого першого виходу в якості діджея у вже неіснуючому клубі «Фазенда» штатний діджей звернувся до мене як до колеги, справжнього діджея: «Друже, протримаєшся тут ще півгодинки?». Приємно, звичайно. Та коли хтось з гостей танцює, а хтось ні і просто п’є коктейль… До цього треба звикнути. Якщо ти граєш музику, під яку танцюють — це вже маленька перемога. Загалом було важко, але цікаво.

Тобто у вас вже є досвід акторства та діджеїнгу.

Розумієш, якщо до мене хтось прийде і запропонує конкретну роль, я подумаю і вже тоді скажу, я погоджуюсь чи ні.

А може в мене є таланти про які я ще нічого не знаю. Я вже якось казав, що з мене вийшов би чудовий листоноша. Скрупульозна робота з сортуванням листів та бандеролей — я би з цим впорався, зробивши цей процес «образомистечнотворчим».

Ваш гурт записував «лайв» в трамваї в Подільському трамвайному депо, у вас були фотосесії у декількох депо. А чи не хотілось би вам, «вагоновожатим», зробити якийсь спільний проект з компанією «Київпастранс», в розпорядженні якої є трамваї, чи тим самим метро, але з вашої ініціативи. Можливо в рамках промо до одного з ваших майбутніх релізів. Навіть заради цікавого досвіду.

Ми б погодилися на якийсь спільний проект з метро чи депо, але завжди існує брак крутої ідеї і крутого її виконання.

Ми б погодилися, але завжди існує брак крутої ідеї і крутого її виконання. Ідея спільного проекту столичного метрополітену та гурту ONUKA «MOZАЇKA» була вдалою, особисто мені проект сподобався. Але я би хотів дізнатись враження пересічних громадян, бо мені здалося, що люди, які не в контексті справи, які не слухають ONUKA, не цікавиться мистецтвом і мозаїками в метро, його навіть не помітили. Ні фотошпалер в вагонах метро, ні виставку на окремій станції. 

З іншого боку, все було дуже вдало — вийшов великий культурологічний проект про мозаїки, які зараз знищують. Знімаю капелюха перед усіма, хто був до цього залучений.

Мені б хотілося зробити щось схоже, аби воно було соціально корисне, але треба вигадати щось оригінальне. Можливо ми щось вигадаємо до виходу наступного релізу восени.

Можна підключити ваших фанів в соціальних мережах, оголосити конкурс на кращу ідею…

Якщо чесно, то за всі роки, що я займаюся музикою, в мене є деякий острах до інтерактивних звернень. Зазвичай, якщо написати, що потрібна допомога в якомусь питанні, то реакцій не дуже багато.

Поки ти не звернувся за допомогою фанів, ти виглядаєш впевненим в собі митцем, а коли звернешся, то підуть думки на кшталт «Ага, у них брак ідей, криза другого альбому… Зрозуміло».

Коли під час тих фотосесій ми приходили у різні депо, то працівники дивились на нас досить підозріло. Ми не чули фраз «О, ви прийшли, ми вас так чекали!». Напевно в наш час, коли в країні йде війна, така обережність логічна.

Та все це не надихає на окремий проект. Має бути якась дуже креативна ідея, яка підійде саме для нас і щоб загалом виглядало все гідно. Зараз в нас вже є робоча назва майбутнього альбому, яку я поки ще не буду розголошувати, але як її залучити до спільного проекту з тим же метро?...

Добре, уявімо, що зараз 2016 рік і ми випускаємо EP «Стартап молодость». Яку культурну акцію можна під це зробити, давай пофантазуємо?

Може не культурну, а соціальну.

Добре, соціальну,

Ви б могли виступати в одному з багатьох нині центрів, де проходять майстер-класи по розвитку особисті та стартапи з лідерства…

Хто саме? Я буду лектором? :)

Не лектором, а самим собою — виступити з вашим EP «Стартап молодость», поділитись досвідом… Хоча так, на вас би дивилися з подивом, думаючи «Хто це в біса такі?»

Ну так, треба аби все співпало. Будемо думати. Бачиш, до осені ще є час, добре, що ми розмовляємо зараз, а не напередодні виходу альбому.

Так, час ще є. Можливо вигадаєте щось цікаве до окремого синглу чи на основі назви альбому?

Добре, відкрию ще один секрет — одна з нових композицій має назву «Штазі». То, виходить, нам же треба зробити якийсь спільний проект з СБУ (посміхаємось).

Одна з нових композицій має назву «Штазі». То, виходить, нам же треба зробити якийсь спільний проект з СБУ?)

Можна запропонувати зробити цю пісню саундтреком до новин про операцію на кшталт історії з викраденням Аркадія Бабченка.

Ага, залишити заявку в СБУ з текстом: «Якщо у вас на осінь планується схожа операція, зробіть, будь ласка, саундтреком до прес-брифінгу нашу нову композицію “Штазі”»…)

Будемо думати й вигадувати щось цікаве, так.

Робота над новим матеріалом продовжується, а чи відомо вам вже зараз, в якому форматі вийде наступний реліз — це буде EP чи повноцінний альбом? І як ви зараз слухаєте нові релізи? Піснями, малими формами чи альбомами? Адже час диктує нові правила.

Я намагаюся слухати усе, що виходить, бути в курсі останніх новинок. Колеги по групі розділяють мою думку, хоч ми і слухаємо різну музику.

Мені не дуже подобається, коли гурт викладає по одному треку. Іноді я ці окремі сингли навіть не слухаю, чекаючи на весь альбом, щоб послухати цей трек в контексті альбому.

Формат запису, який ми зробили, вже більший за EP, тому хочеться видати другий повноцінний альбом.

Зокрема, мені не зайшла пісня ONUKA «Guns Don't Shoot», але коли я вже слухав її на альбомі, то навпаки дуже сподобалась.

Нічого не маю проти формату EP, вони були у всі часи, та мені більше подобаються саме альбоми. Також я  скептично ставлюсь до збірок, коли з альбомів висмикуються різні пісні… Бо мені завжди цікаво, що хотів сказати автор саме формою альбому. Це ж приваблює, коли в авторів є концептуальне мислення і вони спеціально думали, як розмістити перші 5 треків, яка пісня буде закривати сторону «А», а яка відкривати сторону «Б».

Я також завжди намагався дотримуватись такого підходу. Формат запису, який ми зробили, вже більший за EP, тому хочеться видати другий повноцінний альбом. 

Багато хто також скептично ставиться до формату EP. Через місяць після випуску EP «Стартап молодость» в нас запитували, коли чекати на новий альбом?) Навіть на лейблі «Аби шо» (який випускав альбом «Wasserwaage» на вінілі — прим. ред.), сказали, що реліз маленький і не вартий цілої платівки.

Отже, на майбутньому альбомі будуть дві пісні з українськими текстами, які народились природно, буде пісня «Штазі» і, як завжди у вас буває, на теми пісень впливають багато проблем нашого буремного сьогодення. Ви творча людина, але вам важко залишатись осторонь болючих питань, ви висловлюєте думку на якісь події по-своєму.

Мені стало не цікаво використовувати гучні фішки слів на кшалт «хунта» чи «ватники», хоч це має неабиякий вау-ефект.

Так, і цього разу є особисті речі, які я підкреслюю у нових текстах… Звичайно, люди реагують на дуже гучні фішки — якщо в композиції є слово «хунта» чи «ватники», то це один спосіб реакції. Якщо більш тонко завуалювати окрему тему, то реакція буде зовсім інакша. Наприклад, пісню, яку ми сьогодні вже згадували, «Программа защиты свидетелей», слухачі помітили менше, бо там були більш тонкі речі і більш тонкий спосіб їх донесення. При цьому ця пісня для мене більш страшніша та сумніша, ніж всі «Хунти» та «Ватніки» разом узяті.

Тому мені стало не цікаво використовувати помітні фішки таких слів, хоч це має неабиякий вау-ефект. Мені особисто та всій команді стає трохи неприємно, що за гучним словам люди не бачать потайний чи їдкий сенс та початкову думку, яка була вкладена.

Ми настільки поринули в тканину майбутнього альбому, що за тиждень до концерту в Зеленому театрі ми ще не планували його сетліст.

З іншого боку, в нас вистачає клешованих і дзеркальних відображень, коли слухач не розуміє хто це каже, чия це пряма мова — я такий спосіб дуже люблю, така собі «little провокативність».

Тобто так, у новому альбомі будуть наші погляди на сучасні проблеми, сумні роздуми над нашим сьогоднішнім днем.

Добре, на найближчому великому концерті у Києві та на інших виступах влітку є надія почути щось з новенького, окрім декількох пісень, які ви вже виконували минулого року? Чи прибережете все на осінь?

Якщо чесно, то ми настільки були зайняті майбутнім альбомом, так поринули в його тканину, що за тиждень до концерту в Зеленому театрі ми ще не планували його сетліст. Має відбутися нарада з колегами, на якій ми вирішимо, грати нові пісні чи поки ще ні.

Справа в тому, що вищезгадані україномовні пісні та зовсім нові треки, які ще не чув навіть Walakos (звукорежисер гурту — прим. ред.), досить сірі — в деяких композиціях нема партій, десь нема баслайну, десь ще не придумали, як прописати гітару. Нема сенсу квапитись.

Це ж наш перший в 2018 році повноцінний концерт, тому варто просто цього літа зустрітися й нагадати один одному, і слухачам, і виконавцям, про себе. Прем’єр може і не буде, точно виконаємо те, що вже грали.

Так-так, чекаємо пісні «Сдать» та «Человеческие слабости».

Та ні, ми вже виконували трошки більше (Антон декілька разів перерахував по пальцях усі нові треки, які лунали на концертах). Таких пісень вже 4. Щось з нового точно буде.

Насправді, багато людей, які займаються концертним і шоу-бізнесом напередодні концерту питають тільки одне — який у вас інфопривід? Зараз альбом не може вийти просто альбомом, а концерт не має бути просто концертом.

То ви хочете повернути традицію давати концерти без гучних приводів?

Можна і так сказати. Ми ж не набридаємо?..

Та ні, не набридаєте.

Ми ж не робимо концерти а-ля це «15-та річниця вигадування треку такого-то», а це «презентація мого мікрофонного шнура» чи який ще інфопривід може бути? І коли всі концерти прив’язані до якогось гучного інфопривіду, то без нього люди вирішують не йти на простий концерт: «А, що? Там Massive Attack будуть, а у вас тут звичайний концерт? Все ясно…». З цього виникає протидія — ми все одно заграємо концерт і не будемо нічого вигадувати.

В протидії народжуються цікаві речі, може у вас так і з’явиться креативна ідея щодо випуску нового альбому.

Так, можливо.

Щодо творчих амбіцій і виходу з зони комфорту, скажіть, чи могли б ви написати текст до пісні іншого виконавця?

А я вже писав, але найчастіше тексти не підходили. По-перше, та артикуляція, яку я зазвичай використовую в своїх композиціях, не підходить іншим людям. Також не підходять якісь форми чи характерні слова. Тому частіше за все я просто виконував фічерінги, коли хтось мене запрошував у свій трек. Але за 5-6 років я зробив так багато цих фічерингів, що довелось від них відмовлятися. Бо це вже стало оксюмороном: «А давай ще раз Слєпакова запросимо». Тож коли минулого року постпанк-група запросила мене заспівати постпанк-композицію, я дуже зрадів, що хоч хтось не хоче, щоб я був сторітейлером.

Я більш такий персонаж, як феєрверк.

Завершуючи продуктивну розмову і продовжуючи тему альбомів, скажіть, вашому гурту було б цікаво зробити 1 чи 2 концерти, під час яких ви б виконали усі пісні своїх релізів в хронологічному порядку? Деякі фани про це мріють.

Не думаю, що це цікава ідея. Минулого літа ми вже намагалися повернути в сетлісти деякі наші старі пісні і нам не сподобалось…

Всьому свій час.

Схожі експерименти відбувались в моїй попередній групі «ИДМГ». Ми щось залучали зі старого, щось вилучали. Був концерт з нагоди чергової річниці — 10 чи 15 років нашій першій програмі. Ми зіграли ту програму й зрозуміли, що ні нам, ні фанам це не цікаво.

Є формат концерту по заявкам, коли люди хочуть почути конкретну пісню, яку, наприклад, хлопець слухав під час першого походу в кіно зі своєю дівчиною. Мовляв, ви заграйте, а я позгадую, зі мною в цей час буде та сама дівчина, і поруч буде бар, де ми візьмем щось випити і нам буде так приємно.

Мені такі речі не дуже цікаві. Це треба бути якимось музичним аналітиком, щоб все це аналізувати… А я більш такий персонаж, як феєрверк. 

Людина-феєрверк.

Так, я придумав, пшшш, все зробив, а ви слухайте. Але можливо колись спробуємо. Ми ж не знаємо, що з нами буде через місяць чи через рік. Усе можливо.

Олексій Подчашинський
Фото: Ольга Закревська

Написать комментарий

Редактировать комментарий

Ответить на комментарий

Показано 1 комментарий
  • надия 5 июня 2018 г. 14:41
    серьезные дела Молодцы!!!