Український інді-проєкт «НастяЗникає» знайомий тим, хто слухає душею вже 6 років. З часів платівки «Дієслова наказового способу», яку Анастасія Осипенко написала і записала сама. Згодом склад команди «НастяЗникає» доповнився трьома музикантами (Наталія Вовк — синтезатори, Юрій Шакалов — бас-гітара, Олена Боричевська — ударні). Після чотирьох років пригод, десятків виступів та двох альбомів Анастасія вирішила продовжити музичну подорож самостійно.

 

На честь виходу міні-альбому «голосу гілочка» Анастасія розповіла нам про бажання творити і співати далі, самостійну роботу над альбомом, а також про створення кожної нової пісні окремо. Спеціально для Open.ua.

 

Передісторія

 

Я написала першу пісню в 19 років. До того я багато співала і з дитинства хотіла бачити себе на сцені — але ніколи не вірила, що зможу створити щось своє. Ці відчуття — перевідкриття себе через музику, подиву від нововиявлених можливостей і задоволення від процесу — і досі є моїм головним стимулом. За 5 років «поневірянь» на українській інді-сцені та творчих пошуків у складі гурту мені здавалося, що ці відчуття я втратила назавжди. Це не означає, що роки минули безслідно й у суцільній гіркоті — після акустичного альбому я записала ще два із гуртом — за що безмежно вдячна всім причетним. Але, мушу визнати, я розчинялась і втратила своє бачення. Треба було почати все заново.

 

Створення альбому «голосу гілочка»

 

Уперше я відкрила Ableton рік тому — і майже зразу закрила. Відклала ідею створення «нової» музики до кращих часів. Наступного разу це сталось у грудні 2019-го — по кількох місяцях, як я розпустила гурт. У березні 2020-го в мене був готовий міні-альбом. Я записала його вдома — у своїй «музичній кімнаті», куди приходжу наповнюватись (слухати вініли і читати книжки) і створювати (там зберігаються всі мої інструменти).

 

Ніяких студій звукозапису, жодного втручання інших людей. Я знаю, що цей альбом недосконалий — але це мої спроби і мої кострубатості — і мені хочеться показати їх своїм слухачам.

 

Слухати альбом «НастяЗникає» «голосу гілочка»

 

«вимикай вайфай»

 

Із новим підходом до звуку — і новий підхід до власне творчості: раніше я мала в голові готовий шматок пісні (конкретні слова на конкретну мелодію), а зараз здебільшого спочатку пишу інструментальний трек, а потім наповнюю його голосом. До цього треку я декілька разів кардинально переписувала текст — тобто щоразу складалася інша пісня, аж поки я не влучила в цей образ — бажання побути в моменті, відімкнутися від світу, зануритися в себе.

 

Загальний настрій альбому — втишення, зупинка, можливість віддихатися, зрозуміти себе — а для цього завжди треба від чогось «відімкнутися»: вийти із соцмереж, сказати «ні», коли хочеться сказати «ні», порвати токсичні стосунки, припинити самогризіння…

«пейзаж забування»

 

Мені завжди складно відпускати — я прокручую спогади незліченну кількість разів, а особливо неприємні постійно доганяють мене із докорами. Я співала про це і раніше (та й взагалі тема пам’яті — моя улюблена в будь-якому мистецтві).

 

У цій пісні мені хочеться відпустити накопичені спогади — у процесі створення мене переслідував образ гілки, на якій пригрілось минуле і от-от має звідти впасти.

«неоперена пташка»

 

Для мене це ключова пісня альбому. По-перше, це найперше, що я написала після довгої паузи (рік не сідала за інструмент). По-друге, це найкоротше, що я писала за все життя.

 

У цих двох із половиною хвилинах — просте бажання бути захищеною. За настроєм і звучанням це стовідсотково мій стан зараз.

«комашка сонця»

 

На завершення поставила найсвітлішу пісню — я її уявляю як саундтрек побачень і відпусток (і мрій про побачення і відпустки). Треба дозволяти собі зупинятись — тільки так можна рости і рухатись. Мені це конче потрібно було — зупинитись, переосмислити досвід, переінакшити процеси, відкинути зайве. Останній рік мені здавалося, що я в непролазній кризі й більше ніколи не захочу займатися музикою, а насправді ж я просто відновлювалась — щоб створювати і співати далі.