Маркіян Мацех — львів’янин, музикант, який втілив разом з батьком проект культурної революції, привіз піаніно та зіграв на ньому 64-й опус Шопена перед «Беркутом». Ми дізналися, за що стоїть Маркіян та які надії покладає на «Євромайдан».

Поза Революцією слухає The Beatles, Coldplay, Radiohead. Подорожує Європою та ходить на концерти. Читає Еріка Шмітта та Стефана Цвейга.

Раніше я був музикантом. Мав группу «Червоне» та навіть записав два альбоми. Супер популярними ми не були, але в своїх колах нас знали. Деякий час виступали, співали, а потім всі роз’їхалися, група розпалася — такий типічний сценарій.

Мій тато — Олег Мацех — відомий громадський діяч. Раніше він був стоматологом, а потім став бізнесменом. В Києві проект із піаніно ми влаштували разом з ним. Я прийшов до нього з ідеєю, та ми допрацювали її до кінця. До речі, саме він є автором задуму постановки фото.

Моя місія змінюється кожен день. Коли я приїхав після нічного побиття, то просто хотів донести, що я проти такого підходу. Моєю першою думкою було: «Що за фігня відбувається? Треба їхати». Потім ми організували штаб, діяли за вказівками, блокували Кабмін, брали участь у багатьох акціях. Після провалу закону про розпуск Кабміну мене переслідував відчай. Я не знав, куди подітись та чи можна щось змінити. Потім зрозумів, що не треба чекати чужих вказівок. Ми не за тим прийшли. Кожен прийшов за себе. Власне, через деякий час після провалу закону і з’явилася ідея з піаніно.

Культурна революція — це революція в кожному з нас. Це зміна розуміння своєї позиції в державі, своїх прав та відповідний протест проти того, що зараз відбувається. Але ціль потрібно досягати не бійками та відриванням голови, як багатьом хотілось, а, власне, розумним, інтелігентним способом.

Ти не читала про стратегію теплого океану? Ті самі поліцейські, напроти яких ми поставили піаніно, теж люди. Вони виконують чиїсь накази. Культурна революція полягає в тому, щоб люди не слухали дурних вказівок, а йшли проти системи, яка через деякий час сама просто самознищиться. Ви ж розумієте, десяток людей просто не зможе керувати країною без сорока п’яти мільйонів. 

У нас бути президентом — це, в першу чергу, мати величезні гроші та можливості. Про відповідальність ні слова. Я хочу це змінити.

Одне з перших завдать — визволити невинних та захистити своїх.

Піаніно я купив за 500 гривень та через Фейсбук знайшов художника, який допоміг розмалювати його в українські кольори. Також я познайомився з Артуром, який люб’язно надав нам свій гараж. Я боявся, що мою акцію заблокують, але все пройшло добре. Ми привезли піаніно та поставили прямо перед «беркутівцями». За нього одразу сів учитель музики та почав грати народні пісні. Мою акцію показали по декількох каналах. Про це я дізнався від діда, який подзвонив мені й гордо сказав, що «бачив мене в телевізорі».

Я сів і зіграв 64-й опус Шопена. Це перше, що спало на думку та один з перших творів, який я навчився грати. Тоді часу думати не було. Якби знав українську пісню, зіграв би без жодного сумніву. В мене були захололі пальці, тому така спокійна мелодія була як ніколи доречна.

Коли я грав, радів з того, що все вийшло. Що я відчував? Полегшення, холод та величезне щастя. Реакція «Беркута» різна. Дехто посміхався або просто не розумів, що коїться. Хтось похитувався легенько під ритм пісень. Взагалі я побачив реакцію, яку й хотів. Зрозумів, що вони також люди, які хочуть жити в іншій країні.

Львів — це місто з багатою історією. Менталітет українців із заходу та сходу України змінювався по-різному. Коли у Львові були австро-угорці, мені бабця розказувала, що українська мова була однією з офіційних. Нас поважали та визнавали нашу культуру. Українська самосвідомість зародилась там, через те, що дозволили. У той час на східній України ми були «під Росією» та переживали жорстокі репресії.

Пишаюся тим, що я львів’янин. Вважаю, що моя відповідальність в тому, щоб нести свою культуру по всій Україні, ділитися з усіма. Нам пощастило історично, адже ми опинились у вільному просторі. Львів дуже гарне місто, в якому спокійно та чудово жити. Я хочу, щоб кожен українець почував себе комфортно та вільно — так, як я почуваю себе у Львові.

Андрій Садовий (мер Львова — прим. ред.) — не святий. У нього також є свої недоліки, але він дуже гарно відображає позицію львівян, на відміну від Януковича, який абсолютно не поважає настрій всієї країни.

Я гордий, що у нас такий мер. Минулого мера Буняка, до речі, допоміг зняти мій тато. Він організував акцію та вплинув на перебіг подій.

Піаніно — це соціальний експеримент. Тепер його доля в руках тисячі людей. Я впевнений, що з ним все буде добре. Дуже хочу, щоб такий предмет став символом Майдану. Вдень його має бути видно, а вночі — чутно.

Революція мені запам’ятається динамікою зміни настрою. Коли наші політики не підписали угоду, у мене була депресія. Мені стало сумно, адже ми стояли тиждень, висловлювали свою думку, а на нас просто взяли і «забили». Після в мене було піднесення, розчарування, страх, відчай. Я боявся, що почнеться громадянська війна, введуть надзвичайний стан та буде вторгнення російських військових.

Коли опускаєшся на саме дно, розумієш, що немає чого чекати, треба самим щось робити та самоорганізовуватися.

Після фотографії з піаніно, мене у Фейсбуці додав диригент Віденського оркестру. Я був дуже здивований. Революція повна неочікуваних подій та знайомств.

Я стою за себе, за своїх дітей, за тих, хто ще не розуміє, що їм треба стояти. Я розумію, що 45 мільйонів не стануть свідомі одразу. Я стою, бо я відчуваю відповідальність. Я один з тих, хто має можливість змінювати державу.

В мене була можливість виїхати за кордон, бо мама живе в Нідерландах, але я відмовився. Я хочу жити в Україні і почуватися вільно. Я тут народився, виріс, а деінде чужий. В мене є «шенген» і я можу подарожувати по Європі без перешкод. Коли візи не було, то почував себе, як у в’язниці. Можливість реалізувати себе у своїй країні — це те, за що я стою.

Свобода — це цінність, яку я ставлю вище за все інше. Це базова якість будь-якої людини.

Опозиція — це інструмент, завдяки якому ми можемо досягти жаданного результату. Ми стоїмо там не за них. Вони нам потрібні для того, щоб реалізувати свої наміри.

Коли кажуть «Юлі — волю», я додаю «Хай сидить, бо так спокійніше». Але я не виключаю, що вона може бути президентом. У неї сильна енергетика та сила витримати відповідальність. Контрольована Юля — це був би ідеальний варіант.

Я фанат The Beatles, The Beach Boys, The Mamas & the Papas. Люблю класику: Шопена, Ліста, Брамса, Моцарта.

Люблю сучасну інді-музику: Muse, Radiohead, Coldplay. Дуже тащусь від них. Був на їх концертах.

На Coldplay я був у Парижі. Це було надзвичайно круте шоу. Нам роздали спеціальні ланцюжки, які світилися у такт музики. Вони ще Ріанну запросили. Народ скакав, співав з групою. Від вокаліста Кріса Мартіна йшла шалена енергетика.

Я люблю акустичний джаз. Завжди приходжу до тата в гості, коли у нього грає якийсь файний джаз. Раджу послухати Чарлі Гейдена.

На Radiohead був в Амстердамі разом з мамою, яку я запросив на концерт. Мама була і задоволена, і шокована одночасно.

Дуже часто мої смаки співпадають із сайтом IMDb. Дуже сподобався фільм «Хранителі». Він не дуже популярний, але просто шикарно знятий, а фінал просто грандіозний.

Люблю фільми Рідлі Скотта. «Прометей» раджу подивитися. Також дивлюся стрічки Гая Річі, Мартіна Скорсезе, Девіда Фінчера.

«Великий Гетсбі», «Банди Нью-Йорка», «Деталі» — варті уваги. Я дуже люблю фільми, в яких градус швидко підвищується та класно розкриваються персонажі.

Люблю Еріка Шмітта. Він пише коротко, зрозуміло і позитивно. Герман Гессе — дуже мене змінив. У нього цікава філософія про самостверджування.

Зараз читаю Цвейга. Мені дуже подобається його стиль.

Мені важливо мати можливість купити квиток та полетіти кудись далеко на вихідні, щоб розвіятися. Я так часто роблю.

Кожне місто красиве по-своєму. Львів гарний тим, що там я почуваю себе вдома. Венеція — це місто, де легко заблукати. Там потрібно постійно ходити і це дуже круто. Мене дратує, що в Києві машини паркуються на тротуарах. У Львові ми з цим боремося. Ставимо стовпці і звільняємо тротуари від машин.

У Львові у готелі «Цитадель» на веранді просто шикарний краєвид нічного Львову. Каву можна випити у «Віденській кав’ярні». Обов’язково скуштуйте справжню галицьку кухню, яка знаходиться в «Музеї ідей» в підвалі. Там «трушна» українська господиня і всього шість столиків, але їжа дуже смачна.

Основний план — витягнути максимум з того, що я можу. В мене є відповідальність, потенціал. Я розумію, що можу зробити щось важливе. Зараз потрібно не засиджуватись, а «пушити» ідеї.

Катерина Гриценко
Фото: Дмитро Куницький

Заголовне фото: Андрій Маяковський
Відео: «Громадське ТБ»