Юлія Кочерган — засновниця Відкритого університету Майдану, куди кожен може прийти та безкоштовно послухати лекції. Окрім активної участі в громадських ініціативах, Юлія працює в Київській школі економіки. Вважає, що сьогоднішній Майдан має змінити свій формат та перейти в більш дієвий рух.

У вільний час слухає Muse, «Океан Ельзи», Depeche Mode. Читає бізнес-літературу та радить звернутися до книг Малкольма Гладуелла «Генії та аутсайдери» та «Чорний лебідь» Нассіма Талеба.

Ще годину тому я б сказала, що Майдан помирає. У всіх накопичилось виснаження. Але, прочитавши статтю Мирослава Мариновича, який настільки правильно описує сьогодення українців, чітко зрозуміла — позитив є.

Чи має Майдан стояти далі? З цього приводу є різні думки. Я не є палким прихильником втоми людей і думаю, що сьогодні ефективніше було, якби Майдан домовився між собою та зробив висновки. Зараз в нас немає дієвого механізму, щоб досягти певних змін. Влада нас ігнорує, а опозиція ніякого впливу не має. Я не знаю, що буде далі, але Майдан має змінити свій формат та перейти в рух, створити дієву платформу.

Ми віримо, що Майдан — це інструмент громадського тиску, який показує позицію всього населення. Коли знаходишся там, ти розумієш, що линуча зі сцени попса не надихає. Ти бачиш людей, яким не байдуже. Можливо деякі не зможуть відповісти на питання, чому вони там стоять, але вони щось відчувають всередині та чітко розуміють, чого вони НЕ хочуть. Саме для таких людей ми створили можливість корисно проводити час на Майдані. Тому й заснували Відкритий університет під Лядськими воротами.

Місія Відкритого університету — забезпечити революцію у свідомості людей. Для мене особисто дуже важливо доносити до інших можливості саморозвитку. Зараз є неймовірна кількість перспектив, але більша частина українського населення про них не знає. Починаючи від онлайн-семінарів Coursera та закінчуючи вебінарами та різними безкоштовними лекціями. Важливо пробудити у людях бажання, запал до пізнання.

Ми провели 150 абсолютно безкоштовних лекцій... Коли ти розумієш, що перед тобою стоїть Дмитро Шимків, генеральний директор «Майкрософт Україна», а слухає його Віктор Пинзеник... Це дуже круто та надихає.

Модераторами дискусій виступали досить успішні люді, бізнесмени, які відкладали всі справи на потім та приєднувалися до Відкритого університету. На нашій сцені мали слово Влад Троїцький, Павло Шеремета, Андрій Федорів та інші цікаві люди. Аудиторія підібралась різноманітна, багато хто навіть не знав, що таке Facebook та була на «ви» з Інтернетом. Проте всім було дуже цікаво. В нас зароджувався новий тип дискусій.

Я закінчила «Могилянку» і зараз працюю в Київській школі економіки. У KSE я займаюсь координацією бізнес-освітніх програм і маю можливість долучатись до цікавих проектів, в тому числі ті, що направлені на розвиток міст України.

Мій день починається з йоги. Я прокидаюся досить рано, о 6 годині. Перевіряю пошту, переглядаю новини, Facebook і Twitter. Я менше часу витрачаю на новини, більше — на статті та експертні питання, ознайомлення з думками людей. Снідаю та їду на роботу. Все досить просто.

Мені розповідали про такий проект — на Кіпрі автобус їздив по острову з лекціями, займався просвітою населення. Це дуже цікаво. Ігор Посипайко вже знайшов нам мобільну сцену, яка пересувається по місту. Можливо скоро доїдемо до віддалених районів. Чому б ні?

Україна сьогодні знаходиться у певному вакуумі, де люди не розуміють навіть базових речей. Вони не розуміють в чому різниця між Митним союзом та Євросоюзом. Не розуміють, що таке свобода, громадянське суспільство. Часто не знають свої особисті права та обов’язки. Важливо усвідомити, що силоміць забирати бізнес — не окей. Треба шукати шляхи, щоб вивозити людей за кордон, показувати їм рівень життя та стиль людей там. Важливо, щоб вони побачили, як живе більша частина населення Європи.

На наших лекціях завжди є окрема групка киян, які слухають уважно та з’являються кожного дня. Друга група — люди з Майдану. Це прості українці, які можуть не розуміти сучасний бізнес-сленг, але їм надзвичайно цікаво все нове. Було багато дідусів, які часто сперечалися та давали влучні поради, та купка студентів. Також навідувалися і провокатори, які частенько зривали наші афіші. Коротше кажучи, був досить різний контингент.

Якось до мене підійшов чоловік та довго розповідав про різні теми. Я була втомлена, але намагалась слухати його та підтримувати розмову. Коли він прощаючись протягнув візитку, я зрозуміла, що говорила з колишнім послом України в Канаді. Ніколи не знаєш, кого зустрінеш на Майдані.

В більшості лекцій піднімаються питання лідерства та відповідальності. Це дуже правильно, адже саме за це стоїть Майдан. Людина голосує ногами. Якщо тобі щось не подобається, ти не залишаєшся. Наш формат лекцій досить важкий: ми прекрасно розуміємо, що важко встояти на лекції дуже довго, бо досить швидко можна змерзнути. Але й було безліч людей, які мужньо встояли.

Все, що ми робили — далеко не ідеально, але ми намагалися якось діяти, не стояти осторонь. За весь час існування нашого проекту я навчилася швидко писати та друкувати листівки, заливати бензин в генератор, смачно заварювати чай та підтримувати лекторів.

Сьогодні в Києві принаймні півмільйона людей, які можуть за дві-три години зібратись по дзвінку, якщо щось станеться. Це вже успіх. І це не означає, що всі кияни мають ночувати на Майдані. Ми маємо придумати інший метод впливу на владу.

Для мене особисто має значення, які механізми функціонують у державі. Те, як приймаються рішення та як я особисто можу на них впливати. Все це називається одним словом — громадянське суспільство або демократія. Я хочу жити в Україні й хочу брати на себе відповідальність за свої дії. Я хочу інвестувати та реалізовуватись на українській землі.

Сьогоднішній Майдан не стоїть за євроінтеграцію. Люди мають конкретну мету, а саме: здобути свободу та почувати себе вільним у своїй країні.

Жителі сходу також підтримують Майдан. До речі, зараз є дуже цікава ініціатива Інформаційного центру «НеЗЛИй Майдан», яка називається «Напиши листа другу на схід». Прості люди пишуть листи на рандомну адресу від душі абсолютно незнайомій людині. Це проста і дієва комунікація.

Ми живемо європейськими цінностями 24 години на добу і ми маємо бути прикладом для всіх.

До опозиції у мене дуже багато запитань. Я чітко можу сказати, що стою не за них на Майдані.

Сьогоденні зрушення — тільки початок змін. Це буде нелегко, поволі, але треба працювати, щось робити, змінювати Україну.

Слухаю дуже різну музику. До речі, скоро ми будемо робити джазові вечори на сцені Відкритого університету. Приходьте.

Слухаю під настрій Muse, грузинських LOUDspeakers та Mgzavrebi, Depeche Mode, рідних «Океанів» та «Тартак», Coldplay, Imagine Dragons, OneRepublic, Il Divo, Лучано Паваротті.

Може здатись дивним, та ми з друзями часто ходимо в Філармонію. З класики мені подобається Шопен, Вівальді, Гайдн, Шуберт, наш Скорик.

Нещодавно були на концерті італійського композитора Людовіко Ейнауді в Київській опері. Люблю його музику за чутливість, вишуканість і емоційність.

Мене дуже вразив перфоманс в Барселоні: шоу фонтанів під запис Фредді Мерк'юрі та Монсеррат Кабальє.

З концертів запам’ятався виступ «Океанів» на стадіоні у Львові — енергія та атмосфера була просто бомбезна.

Я належу до людей, які вважають, що «джаз просто не можна не любити». Рада, що мала можливість побувати в андерграундних джаз-клубах Нью-Йорку і отримати насолоду від музики  не надто відомих, але дуже талановитих бендів. Також треба віддати належне львівському фестивалю Alfa Jazz Fest, який минулого року запам’ятався виступами Джино Ваннеллі, Рішара Бона і легендарного Боббі МакФерріна.

В контексті Майдану раджу подивитися фільм «Хвіст виляє собакою». Ви багато що відкриєте для себе.

Вчора були на фільмі «12 років рабства» Стіва Маквіна. Дуже важкий, але красиво знятий фільм, де показана боротьба за свободу. Є багато класичних картин, які має подивитися кожен: «Зелена миля», «Політ над гніздом зозулі», «Життя інших». Такі стрічки змушують думати, а це корисно.

Подобаються фільми, в яких знімається Том Хенкс: «Форест Гамп», «Термінал». Також люблю дивитися роботи Тарантіно, Вуді Алена, Гая Річі та Мела Гібсона. Раджу всім переглянути фільм про Гонконг «Світ Сьюзі Вонг». Мене особисто він приємно здивував.

З Нью-Йорка привезла цілу валізу книжок. Одна з них — книга Христі Фріланд «Плутократи» про нерівність між багатими людьми та рештою суспільства.

Взагалі я читаю дуже різні книжки: починаючи від «Ідіота» Достоєвського та закінчуючи Малкольмом Гладуеллом «Генії та аутсайдери». Раджу прочитати її та ще «Фізику майбутнього».

З художнього подобається різне: Айн Ренд, Ремарк, Сент-Екзюпері, Багряний.

Із останнього прочитаного сподобалась книга «Чорний лебідь» Нассіма Талеба. Це економічно-політична робота про випадковість та невизначеність.

Я багато подорожую та вважаю, що виїжджати за межі країни дуже важливо для всіх. Адже кожне місце особливе по-своєму. Я неймовірно люблю Барселону за її різноманітність. Гауді, перфоманси на вулицях, культурно-мистецькі події, Опера, пляж, море, атмосфера — там все прекрасно.

Я люблю Нью-Йорк та Гонконг. Це міста драйву. Не знаю, наскільки там комфортно жити, але тиждень проходить досить швидко. Якщо говорити про Нью-Йорк, ти бачиш людей, які знають, що таке самореалізація. Незалежно від того, чи ти граєш в переході на синтезаторі, чи маєш свій бізнес, ти робиш щось важливе. Життя там вирує.

Я відчуваю потребу продовжувати навчання, розвиток та реалізацію соціальних ініціатив. Замальовки планів завжди є, але світ сьогодні дуже непередбачуваний і потребує нашої гнучкості.

Ти не знаєш, які можливості будуть завтра та що ти відкриєш у собі нового. Треба бути готовим до різного та діяти. Тому побачимо.

Катерина Гриценко
Фото: Дмитро Куницький