Не відношусь до палких шанувальників цього музиканта, втім і до просто «шанувальників» теж не відношусь, та при прослуховуванні першого треку «We No Who U R», одразу зрозумів, що це надовго. Трек потім було затерто до дірок, слухався зі сповільненим диханням та час від часу зі заплющеними очима. Зріла музика. Доросла музика. Крихкий мінімал. Глибока лірика.

«Wide Lovely Eyes»
Пісню одразу захотілось наспівувати разом з Ніком. Наче мантра, що заспокоює душу та наповнює любов’ю та легкістю.

«Water's Edge»
Нік розповідає нам історію, історію з життя. Хочеться сісти на землю, обхопити коліна руками та вслуховуватись в кожне слово цієї мудрої людини, що повідує нам місцями жорстоку, місцями трагічну, правдиву та наче надто справжню історію, яка є невід’ємною частиною світу і процесу під назвою «життя».

«Jubilee Street»
Замріяна, трохи незрозуміла балада про… Вона просто стоїть на вулиці... До неї можна просто підійти і просто запропонувати підзаробити. Якщо маєш достатньо грошей — вона не відмовить.

«Mermaids»
Романтичний та трішки наче наївний герой на березі казкового моря в місці, непоміченому на мапі світу.

«We Real Cool»
Похмура сповідь. Хоча не сповідь… Скоріше тяжка дума в голос чи монолог для єдиного слухача, для самого себе.

«Finishing Jubilee Street»
Це наче не з динаміків лине… Це просто в голові звучить, прямо з глибини свідомості виходить назовні, як якісь спогади випадкові, що бува нахлинають та вводять в якийсь відсторонений та підвішений стан.

Музика повністю відповідає змісту лірики (втім, як і у всіх попередніх піснях), де герой розповідає про сон, коли йому явилась наречена, і, прокинувшись, він починає її пошуки, не усвідомлюючи, що вона — примара.

«Higgs Boson Blues»
Музика одиноких, але не самотніх. Музика дощу не за вікном, а краплями по обличчю. Музика вітру, що мандрує світом, дороги, що біжить вперед і ніколи не зупиняється. Енергії, що невідомо звідки і невідомо куди переливається.

«Push The Sky Away»
Повна невагомість та примарність реальності. Реальністю є тільки биття серця. Композиція нас підіймає вверх. До небес. «Якщо в тебе є все, і більше тобі нічого не потрібно, проганяй небеса», — говорить Кейв.

В альбомі жодної прохідної пісні. Вдумливий, занурений в себе автор, похмурий та тим не менше романтичний, трохи замкнутий, мудрий, трохи драматичний. Він роздумує. Підводить підсумки прожитого, побаченого та почутого. Таким мені уявляється автор цієї глибокої роботи під назвою «Push the Sky Away».

Перечитуючи вже збережений матеріал, зловив себе на думці, що альбом наче перехвалений вже занадто. Можливо й так.. Але настирливо не покидає відчуття, що попри глобальне безкінечне піратське скачування пісень крутих музикантів з інтернету, саме цей артефакт захотілось матеріалізувати та потримати в руках. У вініловому форматі було б найкраще :).

Ще відзначу, що обкладинка альбому відповідає змісту. Альбом вийшов вишуканим, естетичним, мінімалістичним, інтелектуальним та місцями навіть еротичним.