На обложке АМ изображены пульсации, но воспринимать этот символ нужно своеобразно. Ведь это в 2006-м Arctic Monkeys и в самом деле так живо били по ушам, что отдавало аж в виски их «индепендент»-собратьям. Сегодня они не то, чтобы олицетворяют пульс музыкальных веяний, но по крайней мере со знанием дела держат на нем руку. В руках при этом преимущественно бас-гитара и барабанне палочки — то, что создает мелодический лейтмотив АМ (по словам музыкантов, на такую подачу их вдохновила R`n`B музыка). Вместо бешеного пати-движа басист Ник О`Мэлли и ударник Мэтт Хелдерс настраивают нас на неспешное модническое хиляние («Do I Wanna Know?», «Why’d You Only Call Me When You’re High?), а гитарист Джейми Кук в это время аккуратными соло-штрихами вырисовывает на нашей разжаренной дороге дикозападные контуры усталого ковбоя («One for the Road», «I Wanna Be Yours»). Но вот лирический герой АМ, в лице фронтмена и вокалиста группы Алекса Тернера, запрыгивает в старый-добрый мозговыносной боллид родом из первых гаражнороковых альбомов «Обезьян», и перед его глазами со скоростью света проносятся галлюциногенные образы лирических героинь — «одинокого серебрянного рейнджера из открытого космоса» («R U Mine?») или же девушки со странным именем и «губами со дна галактики» («Arabella»). На середине трэклиста Arctic Monkeys устраивают меланхолический привал под акустические гитары, живые клавиши и старые рок-н-ролльные мотивы («No. 1 Party Anthem», «Mad Sounds»). А что является лучшим доказательством существования космоса, как не ночное звездное небо? Не потому ли АМ хочется расшифровать как «After Midnight»? Ведь действие большинства песен разворачиваеться именно под покровом ночи, когда можна сказать то, чего не скажешь завтра днем («Do I Wanna Know?»), а еще выискивать блуждающую любовь под теплые звуки из «Mad Sounds» и новогодние гитарные мелодии из «No. 1 Party Anthem». Музыканты утверждают, что на новом альбоме нисколько не растеряли мастерства, а, наоборот, нашли самую оптимальную исполнительскую подачу. Так это или иначе, но абсолютно точно в музыке Arctic Monkeys изменился тот самый фирменный ритм. Алекс Тернер и команда больше не трясут на месте лохматыми обезьяньими шевелюрами, зато, как следует набриолинив челки, пафосно выходят на парад имени себя. Как и подобает взрослым и вполне заслуженным музыкантам. В общем, драйв ушел — фирмА осталась.

Ще місяць тому під такою назвою публікувалися десятки статей на зарубіжних інтернет-виданнях. Зараз же, сміливо можна сказати, що Arctic Monkeys перейняли не тільки назву, а й самі кращі традиції відмінного саунду. Не дивлячись на занадто просту обкладинку, платівка виявилась надзвичайно багатогранною. Новий альбом Arctic Monkeys цілком можна назвати одним з найбільш очікуваних релізів року, адже зараз група явно на хвилі успіху: підвищена увага преси, статус хедлайнера на фестивалі в Гластонбері, успіх кожного синглу. Платівку, яку в підсумку отримали меломани планети, можна оцінювати по-різному, але цілком очевидно, що чекати її варто було. «Я думаю, про весь альбом можна буде судити по першому синглу, який вийшов взимку — “R U Mine?”», — казав Алекс Тернер в інтерв’ю для Lenta.ru. Але, що ми бачимо? Холодний ритм-енд-блюз «Do I Wanna Know?» є ні чим іншим, як музичним втіленням обкладинки диска. Наче «Привіт» від The Beatles — меланхолічний «No.1 Party Anthem». Драйвовий та класичний для Artcic Monkeys стоунер-рок в «Why’d You Only Call Me When You’re High?». Такий «Оксамитовий» пластиковий соул «Mad Sounds». Пост-панковий «Fireside» з такою гіпнотизуючою перкусією. «Arabella», яка спокійно могла належати перу Black Sabbath. «I Want It All» — я хочу ідеальний саунд, але на ділі отримую просто черговий трек і нічого більшого. Джош Хомм, фронтмен Queens Of The Stone Age, вніс богемний бек-вокал в «One For The Road» який хочеться слухати ще і ще. «Snap Out Of It» дещо повторює історію з «I Want It All», нічого не змінюють навіть чудові гітарні рифи. Ось тут нас інтригують з самого початку і тримають у захваті до самого кінця де ніжний бек-вокал нам співає «You could Be My Baby», — це «Knee Socks». Та, вінець платівки, «I Wanna Be Yours» на слова Джона Купера Кларка, під яку тільки і робити, що займатися коханням. З кожним релізом «Мавп» треків, які хотілось би викинути через вікно все менше, хоча до «ідеального стану», як обіцяв Тернер в одному з інтерв’ю, їм ще далеко. Але, все ж таки, неможливо не погодитись, що 5-та платівка увібрала в себе все найкраще та за допомогою продюсера Джеймса Форда заслуговує на «відмінно».