Примечание от редакции Open.ua: Юля Близнюк получает специальное поощрение от пивного бренда Stare Misto — билетный сертификат (детали — в личных сообщениях). Такие призы получат авторы первых 50 публикаций в разделе Open People. Дерзай!

IAMX — це химерне поєднання експресії та гротеску, бунтарства та відчаю, меланхолії та агресії. Концертний зал під час їхніх виступів перетворюється на божевільню, де кожен пацієнт хворий невиліковною формою музичної залежності. IAMX — це діагноз.

У цих запальних та драйвових музикантів прослідковується тенденція до щорічних виступів у нашій країні. Минулого року IAMX завітали до нас вчетверте, зробивши один із холодних листопадових вечорів магічним, по-родинному інтимним та, водночас, шаленим.

Чим ближче початок виступу, тим важче поворухнутися серед безлічі людей. Нестерпне очікування в умовах безперервної тисняви було комненсоване добірною музикою dj-сету на розігріві, проте публіка вимагала видовищ та невтомно просила гурт вийти на сцену.

Коли всі були зовсім виснаженими, світло погасло, на тлі відеоряду зˈявилась неперевершена Жанін в білосніжній фаті, гітарист Альберто та новий ударник Річард. З-за лаштунків помірними кроками вийшов Містер Х в чорному вбранні, крислатому капелюсі, що приховував його загадковий погляд, та цілою галактикою блискіток на губах. Натовп вибухнув шквалом шалених криків та оплесків лише від усвідомлення того, що IAMX нарешті поруч.

Коли пролунали перші звуки «The Great Shipwreck Of Life», з лівого флангу на сцену поклали плакат з написом «Welcome back home», що спровокувало Корнера відповісти: «Itˈs good to be home». Публіка заверещала з потужністю вибуху бомби. Клуб наповнився високим сопрано, і зал разом із Жанін невтомно повторював: «We can make you understand». А трохи згодом проникливий та відвертий вокал Корнера розітнув повітря, прискоривши серцебиття сотень людських сердець. Перфектний початок перфектного шоу.

«Kingdom Of Welcome Addiction» викликала не менший захват: публіка натхненно підспівувала, кричала, сходила з глузду. До належної кондиції довела химерна, таємнича та хвилююча «Ghost Of Utopia». «This is psychosis, this is psychosis», — розливалося ехо двох напружених голосів, відлунюючи фразу, яка найточніше описувала все, що відбувалося того вечора.

Відносно древня «Kiss + Swallow» стала для публіки останнім шансом лишитися в адекватному стані. Під час ніжної та зворушливої «Tear Garden» відбувалося щось неймовірне та захоплююче. Під потужне пронизливе піаніно Кріс та Альберто злагоджено вибивали ритм на ударних, щедро политих водою, підіймаючи в повітря тисячі краплинок, осяяних світлом. Їх рухи, синхронні, відточені, граційні, зачарували всіх присутніх. Це справді було фантастично красиво.

Наступна пісня, покликана підірвати мозок, — «Music People». Агресивний електронний саунд остаточно поглинув публіку в атмосфру психозу, а неймовірно швидке та шалене закінчення пісні відтворювало ритм серцебиття будь-кого з глядачів. Потужна «The Alternative» перетворила Crystal Hall у справжній притулок для душевнохворих, змусивши стрибати в такт музики навіть найстриманіших слухачів.

Перші звуки «My Secret Friend» стали сигналом для втілення запланованого флешмобу. Під час приспіву сотні рук одночасно піднесли вгору листочки з написами «ONLY IAMX» та «ONLY CORNER». Така несподіванка змусила музикантів соромˈязливо посміхатися. Кріс Корнер демонстративно затулив обличчя руками, пустив скупу чоловічу сльозу та почав втирати обличчя рушником, розмазавши залишки свого театрального гриму. Підібравши з підлоги листочки з двома різними варіантами написів, він підніс їх до своїх грудей та проспівав, що любить нас. Більше нічого було приховувати. Ми стали однією великою сімˈєю, де панувала взаємна злагода та любов.

Почалася лірична вальсова «President», що дала змогу відпочити душею та тілом, жадібно поглинаючи серцем чуттєвий вокал та вкотре за вечір відчуваючи щастя.

Під час енергійної електронної «Cold Red Light» сцену несподівано атакували десятки повітряних кульок, що стало несподіванкою не лише для музикантів, а й для публіки. А далі в пристрасному пориві Кріс Корнер рішуче скинув капелюха, промовив: «Take care of me», — і зробив крок у натовп. Простір вмить стиснувся і став удвічі меншим, сотні рук одночасно потяглися до одного й того ж обˈєкта, а тіла дефомувалися під шаленим тиском. Все нормалізувалося лише тоді, коли Кріса, добряче помˈятого від безлічі тактильних контактів, повернули на сцену.

Одна з найулюбленіших пісень «Spit It Out» викликала нестримну хвилю ностальгії, що сльозами бриніла на очах більшості глядачів. Кріс навіть дозволив публіці поспівати в його мікрофон, а коли пісня завершилася, гурт ненадовго зник за лаштунками.
Публіка відразу почала скандувати приспів пісні «After Every Party I Die» та ще більше шаленіти. Усім було замало психозу та IAMX.

Гурт, звісно ж, повернувся, «добивши» публіку нестримною та ритмічною «Bring Me Back A Dog» і запальною «Nightlife». Озброївшись гітарою, Жанін вирушила до правого та центрального флангів, викликавши нестримний емоційний сплеск та хвилю овацій. Яскрава «Think Of England» мала завершити цей вечір. Коли публіка насолоджувалася останніми хвилинами цього прекрасного божевілля, Корнер несподівано проспівав: «I just canˈt think of England, I can only think of Ukraine». Натовп вибухнув хвилею катарсису, прозвучали завершальні ноти, музиканти подякували за теплий прийом, потисли руки всім, до кого змогли дотягнутися, попрощались і таки пішли.

Проте ніхто навіть і не думав так просто відпустити IAMX. Незважаючи на увімкнене світо, що завжди є натяком на те, що настав час покидати залу, публіка непорушно стояла, безупинно викрикуючи прохання зіграти «Missile». Просили про неможливе, проте в серцях жевріла надія. І – о, чудо! – з-за лаштунків випливає такий рідний та знайомий силует з гітарою невідомого походження в руках.

Залом ніби прокотився надпотужний удар грому, таким сильним було щастя схвильованої публіки. Кріс розташувався біля мікрофонної стійки, а позаду нього сіли Жанін, Альберто та Річард. Корнер багато говорив та одночасно намагався призвичаїтися до нової для нього гітари, трохи недбало граючи акорди. Коли контакт більш-менш було встановлено, він почав повільно наспівувати всім знайому мелодію, закликаючи зал допомогти йому. І ми співали, збивалися з ритму, починали спочатку, сміялися… Було так тепло та хороше, ніби старі друзі знову зібралися разом. Здавалося, що центр світу – ця залита густим синім світлом сцена, а поза стінами клубу не існує нічого. Хотілося жити і цінувати кожну хвилину, любити та захлинатися від щастя та захвату. Почуття переповнювали.

І хоча вони таки пішли, лишивши за собою шлейф відданості та любові, всі знали, що IAMX повернуться. Неодмінно.