«Папське ім’я втрачає силу і міць.
Відьми звільняються з робочих місць».

Команда BRUTTO (Бригада Революционного Угара и Творческого отпора имени Орнеллы Мутти!) представила новый сингл и клип  «Середнi вiки».

Видео снято на песню, написанную Сергеем Михалком на стихотворение известного украинского поэта Сергея Жадана.

Режиссером клипа выступила Анна Бурячкова: «Це моя перша робота з групою BRUTTO. Хоч я давно про це мріяла. Це була дивовижна колаборація — так як робота над кліпом та піснею почалися одночасно, і в процесі впливали один на одного.

Всі ці образи, так чи інакше, жили в моїй голові досить довгий час і, завдяки допомозі Лесі Патоки, вони були випущені на свободу.

Це відео — про байдужість і про те, що палаючі серця часто ховаються в самих звичайних людях. Ідея кліпу належить мені, але якби не довіра групи, і неймовірна праця моєї божественної команди, — де б я була з цією ідеєю?»

Сергей Жадан о видео: «Я завжди говорив, що середньовічні бестіарії та полювання на відьом найкраще знімати на спальниках — по-перше, завжди є масовка, по-друге, не потрібно будувати декорації, по-третє, режисер нікому не має пояснювати, що робити на знімальному майданчику.

Мені здається, кліп вийшов достатньо страшним, аби все це звучало переконливо. Не слід боятись монстрів усередині себе, слід боятись, що наші монстри знають про нас більше, аніж ми про них».

Видео соответствует содержанию песни и наполнено глубоким философским смыслом и множеством потрясающих воображение образов. Всего в клипе — 52 героя: скейтеры — ангелы смерти, феи, человек-рыба, эльфы, падший ангел, Дева Мария — количество и разнообразие персонажей — просто колоссальное. Над созданием костюмов работала руководительPatoka studio, художник по костюмам Леся Патока. В общей сложности работа над клипом, от идеи до съемки и монтажа, заняла 5 месяцев.

Текст песни:

«Другий рік місто косить чума.
Не працюють навіть борделі й тюрма.
Скінчився хліб, скінчилась вода.
З культурного життя — лише хресна хода.
Ходимо, кличемо святих отців.
На зворотньому шляху підбираємо мерців.

Папське ім’я втрачає силу і міць.
Відьми звільняються з робочих місць.
Сенс ворушити цю каламуть?
Що тут гадати? Всі й так помруть.
Яка різниця, що скажуть зірки?
Середні віки такі Середні віки.

І тоді єпископ приходить у єврейський квартал,
і говорить: “Хто з нас не гине за метал?
Усіх нас нищить небесний терор,
усіх нас винесуть в чорний коридор.

Світла немає. Відсутня мета.
Саме час починати свята”.

І тоді лунає барабанний бій,
і підіймає з землі ремісників і повій,
і затягує нас у свою круговерть.
Тих, хто помер, не лякає смерть.
Не лякає жодна з її образ.
Боятись тут варто хіба що нас.

І ми одягаємо пір’я й хвости,
і змащуємо кров’ю натільні хрести,
і палимо на вулицях свого сатану,
і оголошуємо небесам війну,
і водимо процесії довкола вогнів.
Все, що в нас є — це народний гнів.

Клади на обличчя пудру й грим.
Ніколи не пізно померти молодим.
Ніколи не пізно змінити ім’я.
Про мене свідчитиме тінь моя.
Але ніколи й нікому не кажи про це.
Смерть не пізнає нас у лице».