Музичні фестивалі — це дегустації. Open'er Festival у Польщі запам'ятався нам якісною організацією, неймовірною зіграністю Editors, душевністю і відривом Blur, психоделом Tame Impala, пафосом Arctic Monkeys, особливим Ніком Кейвом та безперечним тріумфом Queens Of The Stone Age.

Емоції, фото, відео, авторські ілюстрації, а також кілька слів про те, чому поляки круті, а Україна — досі не Європа. У великому репортажі на Open.ua.

Фестиваль починається в дорозі

В останню хвилину стрибок в переповнений потяг «Катовіце — Гдиня», випадково знаходимо вільні місця і вирушаємо на польський Open’er. Потяг можна було брендувати опенерівською символікою, адже 95% пасажирів — молодь з величезними наплічниками і повною свободою в очах. Вони усю ніч сплять у вузькому коридорі на підлозі (в Польщі можна купити квиток на потяг без місця і їхати як тобі завгодно) або розпивати спиртні напої в туалеті.

Для поляків Open’er — це найбільший івент, на який з’їжджаються зі всієї країни. Цього року лайн-ап був чи не найкрутішим за одинадцятирічну історію фесту: Arctic Monkeys, Nick Cave, Queens Of The Stone Age, The National, Editors, Tame Impala та багато інших крутих чуваків. Але найбільше організатори пишалися легендами бритпопу — Blur.

Автобуси, гастрономія і українці

Перше, що справляє враження — організація. Від вокзалу Гдині кожні 2 хвилини курсують безкоштовні автобуси на фестиваль, без давок, без черг і з кондиціонером. Там же можна обміняти свої квитки на фестивальні браслети і заразом купити офіційний мерч фесту.

Процедура обміну електронного квитка на браслет зайняла кілька хвилин, адже точок обміну було більше, ніж достатньо. На самому фестивалі, щоб уникнути черг, введена місцева валюта — купони з водяними знаками, кожен з яких кратний 3 злотим (7.50 грн).

За ці гроші можна купити все, що представлено на фесті: від води і хот-догів, до мерчендайзу і квитків на чортове колесо. Єдинапроблема на фестивалі — з випивкою. Після сігетівського різномаїття коктейлів, польський Open’er вигяладає зовсім невиграшним варіантом для тих, хто їде не музику слухати. Можливо, саме тому мало «лежачих» або «практично нестоячих» людей. До речі, на відміну від того ж «Сігету», на «Опенері» мало фріків і все набагато цивільніше.

Гастрономічний лайн-ап представлений доволі широко: від тайського рису і китайських фудбоксів до вегетаріанської їжі і шашлика, ну і різноманітні фрукти в шоколаді на десерт. Ціни не кусючі (величезний бургер — 15 грн, макарони з куркою і овочами — 45 грн, пиво 0,5 — 15 грн), а порції величезні.

Open’er Festival — радість для українського починаючого фестивальщика, якому на батьківщині світова музична братія майже не приділяє уваги. Їхати не так вже й далеко та не так вже й дорого (вартість квитка на 4 фестивальні дні — біля 1000 грн), для того, щоб вам відмовили у візі в польському консульстві, потрібно добре постаратись, а лайн-ап фестивалю з кожним роком стає все крутішим. До слова, про українських фанів — наші хлопці й дівчата всі дні були в перших рядах біля головної сцени з українським прапором, залишили «ДахуБраху» на білому автобусі-розмальовці і подекуди приємно лоскотали вуха українською мовою.

Можна ще довго розписувати всі плюси організації (моя власна оцінка — 9 з 10, бал знімаю за відсутність зарядок для телефонів), але лише один факт може пояснити, чому поляки круті, а Україна — не Європа. Біля кожної з трьох сцен були обладнані зони для людей з обмеженими можливостями, а саме — доріжки для під’їзду візків, підняті вполовину рівня сцени майданчики зі стільцями, спеціальні туалети біля майданчиків. Здавалося б, нічого особливого — це ж величезний фест. Єдина деталь — відвідувачів з обмеженими можливостями було приблизно 10-15 чоловік.

Навколомузичне

Зазвичай виступи розпочинались о 16:00, тож організатори потурбувались про дозвілля для відвідувачів: кіно, театри, ігри, конкурси, музей фестивалю, дизайн-павільйон, майстер-класи, чортове колесо, ярмарка хенд-мейд штук і дизайнерського одягу врешті-решт. А ще можна було просто полежати під спів пташечок в білому лаунж-павільйоні, який встановили від адміністрації  Гдині. До речі, в приміщенні центру розвитку міста Infobox (сучасна будівля з претензією на інноваційність) була розміщена точка збору фестивальщиків: цілий день там грали діджеї, на травичці були розставлені шезлонги, там же можна було отримати інформацію про все найцікавіше в Гдині + кльова пекарня та кафешка.

Музика, як спосіб життя

Зі всією безвідповідальністю скажу, що враженнями будемо ділитись тільки про тих музикантів на яких вистачило сил і тепла під чотирма шарами одягу. А ще ми принесли в жертву останній день фестивалю, вирішивши, що концерт Atoms For Peaсe в Амстердамі крутіше Kings of Leon і Джонні Грінвуда (і таки крутіше).

Editors

Майже №1

Один з найочікуваніших нами гуртів на фестивалі. Хотілось, щоб Editors здивували і порвали в шмаття.

«Редактори» почали з «Sugar», зручної пісні для налаштування звуку і створення особливого настрою. «A Ton Of Love» — ідеальна для підриву публіки — зробила свою справу.

Перше, що впадає у вухо — це абсолютна зіграність музикантів. Editors звучать, як довершені майстри своєї справи. Мінімальні паузи між піснями (тільки для заміни гітари Тома Сміта), мінімальне спілкування з публікою, натякають, що тут є музика, чувак, і тільки музика. І ось ця музична фанатичність чи логічна розстановка нот, як завгодно, створює дуже двояке відчуття від гурту.

Середина сетлисту проходить досить рівно, місцями нудно, але потім вриваються абсолютні блокбастери, як, наприклад, «Bullets» або «Papillon» — і ти просто обожнюєш цей гурт. Складається враження, що ще трохи — і ці хлопці стануть №1 на планеті, без пафосу і створення десятиповерхових інтерактивних декорацій. Приправити б пісні жменькою експериментів, а більше нічого й не потрібно.

Паралельно з Editors на іншій сцені виступали Savages. Ми обрали перших — дівчата не сподобались по переглядах на YouTube.

Сетлист:

Sugar
A Ton of Love
Smokers Outside the Hospital Doors
Munich
Bones
An End Has a Start
Bird of Prey
Formaldehyde
Two Hearted Spider
Bullets
The Racing Rats
The Phone Book
In This Light and on This Evening
Eat Raw Meat = Blood Drool

Nothing
Honesty
Papillon

Blur

Твій справжній старий друг

Після сету «редакторів», настала черга головного хедлайнеру всього фестивалю. Починають звичайно з «Girls & Boys» — пісні, якій скоро стукне 20 років, і яка досі звучить краще будь-якого молодіжного хіта. Танцювальна мелодія, простий текст, приспів, який хочеться кричати разом з Деймоном. Dziękuję!

«Popscene», «There’s No Other Way», «Beetlebum» — Грем Коксон заводить всі комбіки своїм фузом, а Албарн носиться по сцені так, ніби йому 20, а не 45. Чуваків пре на повну від того, що вони роблять. Сум на «Out Of Time», стрибки з мегафоном на «Trimm Trabb», диригування бек-вокалістами, а потім і всіма людьми на «Caramel». Домашня «Coffee and TV» у виконанні Грема, далі перший гімн — «Tender». «Oh my baby, oh my baby, oh why, oh my» — співав увесь фестивальний аеропорт.

На «Country House» Деймон повністю пішов у рознос. До стейдж-дайвінгу справа не дійшла, але всю пісню він проспівав стоячи в першому ряду поряд з людьми, роздаючи паралельно «п’ятірки» пропливаючим поруч краудсерферам. Філа Деніелса для «Parklife» з собою не привезли, але і у виконанні Албарна, який бігав по всій сцені як заєць з енерджайзером, вона порвала всіх. «В телевізорах всі брешуть, розказують, що у вас тут [в Польщі] паршиво, а насправді тут офігенно» — розсипався в компліментах Албарн.

Ліричні «End of Century» та «This Is a Low» з проникливим гітарним соло. «Under the Westway», «For Tomorrow», «The Universal» — таке враження, що на біс хлопці навмисно обирають ті пісні, які б підкреслили, що це кінець і такого гурту більше не буде. На закуску, звичайно «Song 2», щоб ні в кого не виникло питань, хто тут головний.

Blur були рідними кожному в цей вечір. Справжнім старим другом, який вже ніколи не розчарує і не зрадить. Це було неймовірно драйвово, але через увесь роковий драйв просочувалось тепло і щира радість музикантів бути перед тисячами людей, які вперше можуть разом, в екстазі кричати «WOOHOO!»

Сетлист:

Girls & Boys
Popscene
There's No Other Way
Beetlebum
Out of Time
Trimm Trabb
Caramel
Coffee & TV
Tender
Country House
Parklife
End of a Century
This Is a Low

Under the Westway
For Tomorrow
The Universal
Song 2

Tame Impala

Дух Дженіс живий

Наступний день — це день занурення в психоделічну безодню. Cаме другого дня виступали головні адепти психоделічного року наших днів — австралійців Tame Impala. Година магічного гіпнозу, який переносить тебе з польского аеродрому 2013 року в американський Вудсток 1969.

Це той випадок, коли всі пісні звучать як одне ціле, але, в той же час, ти розумієш, що вони — як різноманітні ниточки підсвідомості. Спочатку поринання все глибше і глибше під «Music to Walk Home By», «Alter Ego», «Mind Mischief», а потім перший бойовик — «Solitude Is Bliss»: різкий бас в куплеті, і коронні гітари в приспіві, щедро приправлені фейзером і ділеєм. Ще більше ефектів на соло і щось перемикає в голові.

Починає накрапати мілкий дощик, але таке враження, що це частина шоу. Дощ переплітається з відеорядом на екранах, а босоногий Кевін Паркер викликав дух Дженіс Джоплін. Це рок-медитація, стан наркотичного сп’яніння, коли по венах течуть звуки.

Вирішальний переліт в іншу реальність крізь «Feels Like We Only Go Backwards» і «Apocalypse Dreams». Подорож відбулась, а ти не можеш повернутися на землю ще годину після закінчення сету. І тільки пафосні макаки повертають тебе в реальність.

Сетлист:

Music to Walk Home By
Alter Ego
Mind Mischief
Solitude Is Bliss
Keep on Lying
Endors Toi
Why Won't You Make Up Your Mind?
Half Full Glass of Wine
Elephant
Auto-Prog mk. II
Feels Like We Only Go Backwards
Apocalypse Dreams

Arctic Monkeys

Homo sapiens в блискітках

Побачити Arctic Monkeys на сцені — мрія з того моменту, коли в голові засіла «When The Sun Goes Down». Та все ж ми не настільки наївні, щоб сподіватись на мавп зразка 2008 року. Насправді, було очікування гіршого, адже на численних відео одразу можна побачити рівень живого виступу мавп. Але пісні все ж мають свою харизму, яку їм подарував Алекс Тернер, тоді ще не пафосний, в олімпійці «Адідас», а не в шовковому піджаку і з тонною гелю на голові.

Публіка шалено напирала на перші ряди, охоронці витягали напівпритомних дівчаток та хлопчиків в блискітках з натовпу, а Алекс в образі рок-зірки намагався не помічати всезагального божевілля.

Сам же виступ був рівний: без імпровізацій, чітко спланований, нові пісні змінювались старими хітами, щоб ніхто завчасно не заснув. Але не відпускало відчуття, що записувати в хедлайнери всіх фестивалів Arctic Monkeys зарано (а може й запізно). Довгі паузи між піснями, заготовлені фрази і пафосні рухи, новий клавішник, немов для декорації.

Єдиний живий момент за виступ був, коли Алекс лажанув на тій же «When the Sun Goes Down» і почав грати другий приспів замість першого. Частіше треба робити такі людяні речі — не лажати, звичайно, але посміхатись, спілкуватись з фанами, які доводили свої крики до божевільного вереску, і взагалі брати приклад у свого вчителя Джоша, який наступного дня порвав всіх і вся.

Do I Wanna Know?
Brianstorm
Dancing Shoes
Don't Sit Down 'Cause I've Moved Your Chair
Teddy Picker
Crying Lightning
Brick by Brick
Fake Tales of San Francisco
She's Thunderstorms
Old Yellow Bricks
Pretty Visitors
I Bet You Look Good on the Dancefloor
Do Me a Favour
R U Mine?
Mad Sounds
Fluorescent Adolescent
A Certain Romance

Cornerstone
Mardy Bum
When the Sun Goes Down
505

Nick Cave & The Bad Seeds

Фірмачі для тих, кому за…

Динозаврів (в хорошому розумінні цього слова) сцени ми починаємо слухати з другого поверху дизайн-павільйону фестивалю. Спочатку трохи різав слух не дуже хороший звук, але до кінця першої «We No Who U R» його підлаштовують.

Артистизму і шарму Кейву не позичати. Він — представник іншої епохи (планети?), а його музиканти — це зовсім інший рівень гри і пропускання музики через інструменти.

Попри всі компліменти і визнання, я візьму на себе сміливість сказати, що для ідеального сприйняття змісту, закладеного в ці пісні, необхідно відвідати сольний концерт гурту. Для Nick Cave & The Bad Seeds потрібне повне занурення, що досить важко зробити у форматі фестивалю.

Це гурт, який до кінця можуть зрозуміти та отримати насолоду люди з певним життєвим досвідом: надто поетичні тексти, ледь вловимі музичні акценти та інтонації вічно молодого Ніка Кейва — гангстера світової музичної сцени.

We No Who U R
Jubilee Street
From Her to Eternity
Deanna
Tupelo
Mermaids
Jack the Ripper
The Weeping Song
People Ain't No Good
Red Right Hand
Into My Arms
Papa Won't Leave You, Henry
The Mercy Seat
Stagger Lee (Fred Waring & His Pennsylvanians cover)
Push the Sky Away

We Real Cool

Queens Of The Stone Age

Глибинний рок-н-ролл

Третій день фестивалю починався з легенд польського хіп-хопу, гурту Kaliber 44. Як великі поціновувачи хіп-хопу, особливо польського, ми пішли купувати футболку Tame Impala (єдиний з представленого мерча, який на 100% відворював настрій виступу гурту).

QOTSA — головний рок-концерт фестивалю. Вони — представники справжнього, глибинного рок-н-роллу. Тріщить віртуальне скло, музиканти виходять на сцену, з’являється Хоммі — здоровенний вампір в чорному плащі. Без зайвих зволікань, з найкращим на фестивалі звуком понеслась «Feel Good Hit of the Summer». «We are so glad to be here tonight, — каже Джош, — It’s a beautiful fucking world» і з півоберта вводить публіку в музичний кайф. «You Think I Ain't Worth a Dollar, but I Feel Like a Millionaire», «No One Knows», «My God Is the Sun» — і в плащі стає спекотно.

Перед «Burn the Witch» Джош підбиває публіку на спів і все поле із задоволенням підхоплює. Потужність звуку складно передати словами, особливо на «Sick, Sick, Sick». Блок з нового студійника «...Like Clockwork», одного з претендентів на альбом року, звучить особливо неймовірно. Той випадок, коли ти не можеш повірити своїм вухам, адже ідеальні альбомні пісні на сцені звучать ще крутіше. Ліричну «The Vampyre of Time and Memory» і ритмічну «If I Had a Tail» публіка сприймає не гірше, ніж старі хіти, а шикарний відеоряд підсилює всю цю музично-естетичну насолоду. Між піснями Джош встигає і позагравати з дівчатами, і зізнатиcя в любові до Slayer.

Відчувається, що QOTSA — це не тільки Хоммі, але повноцінний живий організм. Кожен учасник гурту віддається на 110%. Стає зрозуміло, для чого людям насправді інстументи в руках і що з ними можна витворяти (на замітку Алексу Тернеру, в якого гітара — швидше, аксесуар).

Зворушлива промова перед «Make It Wit Chu» з закликом до дівчат вилазити на плечі своїх хлопців, і попередження до охоронців не заважати їм це робити. «Це концерт Queens Of The Stone Age, люди розважаються і можуть робити все, що завгодно. Ви запам’ятаєте це на все життя». Декілька хвилин Джош радиться зі всіма музикантами і видає: «Це найкращий наш виступ цього року. Ви охуєнні!»

Нові «Smooth Sailing» і «I Appear Missing», психоделічна «I Think I Lost My Headache» і на десерт — «Go with the Flow» з десятихвилинною «A Song for the Dead». Зшибаючий все на своєму шляху риф, соляки всіх учасників разом і від кожного окремо. Жартівлива «коза» від Хоммі, показана в знак подяки за чудовий концерт. Кінець, ніякого бісу, все зрозуміло і гітара залишена на сходах сцени тому підтвердження.

Сетлист:

Feel Good Hit of the Summer
You Think I Ain't Worth a Dollar, but I Feel Like a Millionaire
No One Knows
My God Is the Sun
Burn the Witch
Sick, Sick, Sick
First It Giveth
The Vampyre of Time and Memory
If I Had a Tail
Little Sister
Make It Wit Chu
Smooth Sailing
I Appear Missing
I Think I Lost My Headache
Go With the Flow
A Song for the Dead

Open’er — фестиваль з якого варто починати свою музичну подорож Європою. Фестиваль, досвід якого варто переймати. Фестиваль на якому поряд з тобою тусять британці, голандці, німці, росіяни, а ти мрієш про щось подібне вдома. І лиш напис на білому автобусі-розмальовці «Повертайся до коренів» лишає в тобі мінімальну надію на таку різноманітну музичну дегустацію в Україні.

Юлія Сліпченко
Роман Сапєлкін

Ілюстрації: Марія Гермашова спеціально для Open.ua