Franz Ferdinand вперше у Києві. Оперативний звіт на Open.ua.

Власникiв співаючих гітар та кращих рок-танцюристів Шотландії чекали в Україні 14 років. В середині 2000-х музичні вибрики Алекса Капраноса, Ніка МакКарті і Ко зробили маленьку, але важливу музичну революцію. Завдяки їм, а також The Strokes, The Libertines, The Hives, Kaiser Chiefs, Bloc Party, The Vines та іншим, у рок-музики з’явилася нова надія.

Вічним експериментаторам на чолі з саркастичним лідером Капраносом завжди є, що заспівати окрім добірки хітів з першох двох альбомів («Darts of Pleasure», «Take Me Out», «Michael», «This Fire», «Do You Want To»). Це далеко не гурт одного хіта, який гастролює з однаковою програмою все життя.

Любов до чогось нового й цікавого притаманна музикантам не лише у творчості — приїхавши до Києва шотландці вирушили на екскурсію по центру міста, завітавши і до музею Ханенків.

Півроку очікування після анонсу минули як ще одні 14 років і ось в день «FF» різнобічна юрба заповнює центральний концертний майданчик «Арт-заводу Платформа». 95 %  присутніх 25-35 років.

Хтось з дивною зачіскою, хтось в футболках Franz Ferdinand різних періодів, хтось у футболках, які до FF ніякого відношення не мають: The Offspring, Blink-128, Oasis, Avril Lavigne. Та все одно серед, приблизно, 2000 людей, зайвих чи неадекватних глядачів не було.

А поки більшість розігрівалася снеками та алкоголем, пунктуальні меломани перевіряли на спритність розігріваючу команду — 5 Vymir.

Ніяке хвилювання не завадило столичній четвірці продемонструвати програму з потужних синглів, презентувававши також і фестивальну новинку «Танцюю».    

Останні приготування, перевірка інструментів і ось, рівно о 21:00, як і планувалось, на сцену неспішно вийшла чудова п’ятірка: Алекс Капранос (вокал, гітара, харизма), Роберт Харді (бас-гітара, понурі танці), Пол Томсон (ударні, найдовше волосся в команді), а також Діно Бердот (гітара) та Джуліан Коррі (клавішні, гітара).

Новачки, до речі, здалеку схожі на співзасновника FF Ніка МакКарті, якого вони зараз і замінюють.

Повільний вихід на сцену Алекса Капраноса трохи насторожував. На мить здалося, що весь цей чортів рок-н-рол йому вже остогид. Та лишень 46-річний джентльмен взяв перший акорд та заспівав «Oh, kiss me. Flick your cigarette, then kiss me. Kiss me where your eye won't meet me» з першої пісні вечора, як перевтілився на того самого дивака-енерджайзера з перших кліпів «Франців».

Непомітно для всіх Алекс Капранос з музиками перетворив «Арт-завод Платформу» у фільм «Назад у майбутнє», мандруючи в різні періоди насиченої історії Franz Ferdinand. Після 2009 року («No You Girls») усі опинилися в далеких і таких близьких водночас 2004 і 2005 роках («The Dark of the Matinée», «Do You Want To», «Walk Away»), на хвильку повернувшись до сьогодення («Paper Cages», «Finally»).

Шотландський рок-шоумен закохував у себе українську публіку не лише кожною піснею, а і рухом, поглядом, посмішкою, стрибком з повітряним шпагатом. Окремі оплески й посмішки розчулення пан Капранос отримував за слова та фрази українською. Практично після кожної пісні з його вуст лунало «Д’якуююю!», також він старанно ви