Про свободу бути собою.  

Українська співачка та музична продюсерка Нацвідбору на «Євробачення 2026», Jamala випустила новий трек «Ми ховаємся», який став першим синглом з її майбутнього альбому «Рух мій».  

Новинка відкриває новий етап у творчості артистки, де вона досліджує теми внутрішньої свободи, прийняття себе та безперервного руху, що триває попри все.

У новій пісні «Ми ховаємся» Jamala дійсно звучить по-новому: з природним флоу, розмовним ритмом і легким R’n’B-відтінком.

«“Ми ховаємся” — це про свободу бути собою. Електронний біт, настрій пост-панк.

Для мене ця пісня — своєрідний гімн самовираження.

У ній — думка про те, що ми живемо поза ярликами, поза рамками, поза віком й іменами. Бо соціум звик завжди все впорядковувати: ти — номер один, ти — номер два і т. д. 

На нас немає цифр, імен немає — бо ми не ховаємся», — розмірковує Jamala.

Альбом «Рух мій» буде рефлексією Jamala про життя, яке не зупиняється навіть попри всі труднощі. Це історії, замальовки, динаміка, що народжуються з моментів, які співачка бачила та відчувала: «У всьому є рух. Без руху не існує життя».

За словами виконавиці, сама пісня була написана ще у 2019 році й чекала свого часу, щоб її почули.

Разом з треком, Jamala представила й нову відеороботу — пластичну історію про пошук себе, створену командою режисера Руслана Махова та хореографки Насті Харченко.

Руслан Махов, режисер:

«Ми хотіли дослідити, що стається з людиною, коли вона довго живе у стані прихованості, намагаючись вписатися у форму, яка їй не належить.

У танці наші персонажі вперше дозволяють собі чесність. Рухи стають способом зняти ці умовні маски, визнати, що вони довго ховалися від себе».

Хореографка Настя Харченко розвинула ідею стану прихованості й пошуку себе в танцювальній структурі.

У центрі постановки — дві пари, які існують ніби у паралельних реальностях, але переживають однакову внутрішню напругу. Їхні тіла постійно тягнуться до прихистку та злиття.

«У дуеті дівчат — холодна крихкість і тендітність. У дуеті хлопців — різка пластика, важке дихання простору, енергія, що спалахує і гасне.

Вони існують у різних просторах, але їхні емоції — схожі, наче відлуння», — пояснює Харченко.

Візуальна ж ідея з розписаними обличчями стала одним із головних художніх акцентів.

Команда прагнула зробити героїв водночас дуже помітними й абсолютно безвиразними — пласкими, майже позбавленими індивідуальності.