Друге народження пісні «Родина», важлива прем'єра.

Гурт Pianoбой презентував особливу версію особливої пісні «Родина», яку Дмитро Шуров написав ще влітку 2012 року, а видав ще через рік, за два місяці до подій на Майдані.

Так сталось, що пісня стала пророчою, здобула статус патріотичної для мислячих людей. З того часу «Родина» сотні разів виконувалась на концертах та оселилась у серцях людей.

У лютому цього року зовсім неочікувано Дмитро Шуров отримав лист від Катерини Галенко, вчительки з Лисичанська Луганської області, в якому був текст пісні «Родина» українською мовою. Це не просто переклад — це справжнє переосмислення пісні: очима людини, що в повній мірі відчула, що таке Вітчизна. Людини, що опинилась в заручниках цинічних політичних ігор.

Дмитро Шуров: «Для мене створення нової версії стало справжнім випробуванням, тому що оригінальна версія  глибоко проросла в мені після сотен концертів. Але я наважився на цей запис, бо пісня отримала не тільки нове аранжування й переклад, вона набула нового змісту — в ній зображений погляд людини, у якої Батьківщину хочуть відібрати, але вона бореться за неї, та за все цінне в своєму житті, до останнього».

Перший «лайв» «Вітчизни» відбувся на нещодавній церемонії «Viva! Найкрасивіші».

Музика — Дмитро Шуров. Текст — Дмитро Шуров, Катерина Галенко. Аранжування оркестру — Дмитро Саратський. Запис — студії «Комора», Indie Wonderland, «ДЫШУ» (Київ). Зведення — Юрій Смаліус.

Вокал, рояль — Дмитро Шуров. Андрій Павлов, Михайло Білич, Віктор Глибочану, Ігор Завгородній, Анна Мозолевич — скрипка. Наталя Оніщук, Наталя Лінник, Костянтин Кулеба — альт. Владислав Примаков, Ігор Пацовський — віолончель. Марія Киях — флейта. Олександр Піддубний — гобой. Дмитро Пашинський — кларнет.

Текст пісні:

«Тобі знайоме почуття спустошення,
Коли ідуть бої без оголошення,
Коли Вітчизну ділять, не спитавши дозволу,
А у душі тепло замінюють морозами.
І ніби ти спортсмен, вже котрий рік не в формі,
Прийшов до тями, опинившись на платформі...
Пульсує в грудях серце посеред самотності,
І вже ось-ось почнеться відлік незворотності...
І ніби до повітря доступ перекрили,
Та через мить ти підірвешся на ворожій міні…
І ніби місто охопила революція:
Скрізь падає каміння, палають вулиці.
А на майданчиках дитячих гуляє вітер,
Порожня гойдалка, там де вчора були діти
І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати,
Луна довічний сум твоєї втрати.
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.
Тобі знайоме прощавання нескінченне
Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах…
Квиток в один кінець і ти стоїш на станції
І ледь тримаєшся, щоб не зійти з дистанції.
У голові прокручуєш з життя світлини,
Щоб все запам’ятати до останньої краплини.
І вже нема часу триматись за руки,
І наче мить проносяться години.
А далі потяг їде на шаленій швидкості,
Від рідної землі твоєї долає відстані,
Туди, де з гір зриває ріки водоспадами,
Та крик птахів розлітається по автострадах.
Туди, де ми навік пов’язані з тобою,
Туди, де час ніколи нам не дасть спокою
У цих миттєвостях та їх дрібних частинках,
Ми разом до останньої життєвої сторінки.
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає».