Огляд ключових новинок Одеського Міжнародного Кінофестивалю 2013: «Стокер», «Найкраща пропозиція», «Лавлейс», «Вічне повернення».

Кідман і Васіковска у візуально довершеному трилері Пак Чхан-Ука, красуня і чудовисько очима Торнаторе, байопік про порно-зірку, нова Кіра Муратова. Знайомтесь та слідкуйте за анонсами кінотеатрів.

«Стокер»

Атракціони по-корейські

І без того найзрозуміліший для західного глядача азіат, Пак Чхан-Ук, тепер ще й обжився расово-чистими білими акторами (Ніколь Кідман, Метью Гуд, Міа Васіковска). Ще свіжа стрічка «Стокер» хоч і кроплена фірмовим азіатським колоритом, але визріває на просторах Теннессі — це розкішне оглядове колесо, сконструйоване південнокорейським майстром для західного світу.

Стокер — прізвище родини новітніх аристократів, про яку оповідає  фільм. Батько сімейства гине в автокатастрофі, а місце чоловіка в домі займає його молодший брат, який з’являється миттєво і нізвідки. В той же день Індія, головня героїня, перетворюється на жінку.

Індія — дивна дівчинка, замкнута в собі настільки, що чує, як дріботить лапками павук, піднімаючись по її білосніжній ніжці. Дівчинка-загадка, яку нам належить розгадати. Але вона не єдина — очевидно, що поява дядька Чарлі, про існування якого Індія навіть не здогадувалась, і смерть батька скуті причинно-наслідковим зв’язком.

«Стокер» — чарівна гра в трилер, де кожен візерунок, кожен рух і колір не випадкові. Здається, що герої взаємодіють між собою, керуючись виключно естетичними міркуваннями. Трилер, в якому сюжет повільно осідає на задній план, поступаючись місцем візуальній довершеності. Навіть кров тут не проливається, а розквітає.

Я не даремно порівняв фільм з чортовим колесом. Голлівудське атракціонне кіно також піклується візуальною захопливістю своїх дітищ, але скоріше нагадує центрифугу чи «американські гірки». «Стокер» же — не менш приваблива, але протилежна за темпераментом альтернатива. Він підносить глядача у повітря лагідно, бережно.

Оцінка: 9/10

«Найкраща пропозиція»

Зніми рукавичку

Ще одна стрічка, сюжет якої розгортається в декораціях розкоші — «Найкраща пропозиція» Джузеппе Торнаторе. Треба сказати — цицьки є. А для соколозорих — і щось більше. Це я щоб заінтригувати.

Заможній сноб, що баригує дрімучим антикваріатом та картинами — директор аукціонного дому, надзвичайно скрупульозний спеціаліст і махінатор по сумісництву. У свої шістдесят з гаком років він надумав закохатися, а заразом і втратити цноту.

Доля його нацьковує на самотню молодицю, що має рідкісну — та й не факт, що взагалі існуючу — хворобу, замішану на дитячих травмах і фобіях. Дівчина істерично боїться візуального контакту з особинами свого виду. Вона замикається в кімнаті, коли в будинку є ще хтось, тож спілкування з нею можливе лиш по телефону або сидячи під дверима спальні. Оскільки й сам дід не без придурі, хай навіть тихої, то дівчина все більше інтригує досі такого незворушного старпера. Більш того — схоже, що зацікавленість взаємна.

Фільм можна сприймати як варіацію казки про красуню і чудовисько — між іншим, декорації відповідні. З натяком на те, що стопроцентних чудовиськ не існує — як, власне, і красунь — та й далеко не завжди очевидно, who is who.

Головний герой має цілу колекцію рукавичок — руки в них величні та незворушні, а рухи здаються манерними і граційними. Якщо ж їх зняти, то ми відразу помітимо тремтіння пальців і рясне мереживо зморшок. Власне, дивитися «Найкращу пропозицію» — це повільно та спостережливо знімати ці от рукавички.

Оцінка: 8/10

«Лавлейс»

Перегляд як контрацептив

Словосполучення «глибока глотка» може викликати різні асоціації, та перш за все це назва культового порно-фільму 70-их, присвяченого темі розширення меж та можливостей людського організму. Майже як «Матриця» для дев’яностих. Власне, у стрічці Роба Епштейна і Джеффрі Фрідмана «Лавлейс» оповідається про те, за яких умов створювалась «Глибока глотка». Якщо бути зовсім точним — про трагічну долю зірки цього порно-прориву, Лінди Лавлейс.

Фільм розкроєний на дві умовні частини. Перша — комедійна, нібито символізує публічне бачення ситуації, барвисту обгортку, на яку всі ведуться, та мало хто задумується про можливе наповнення. Друга — драматична, вона оголює потаємні шпарини, виносить на поверхню начинку, про яку широка аудиторія навіть не здогадувалась, а після оприлюднення ще довгий час відмовлялась вірити.

Правдива історія Лінди Лавлейс — це не оприлюднення «брудної білизни» заради безглуздого епатажу, не акт самовиправдання, а вимушене одкровення, проціджене крізь стиснуті зуби. Не даремно ж залишок свого життя Лінда присвятила боротьбі за права жінок та проти порно-індустрії.

«Лавлейс» — досить стандартна американська стрічка, що заманює глядача скандальною тематикою і одіозними героями, проте на ділі виявляється вихолощеним пуританським продуктом. Майже без неоднозначних натяків, гострих кутів чи підтекстів. Вагомість її не так художня, як пізнавально-інформативна — аби народ не забував своїх героїв.

Максимально доступні образи і відеоряд, все старанно підтасовано, можна спокійно затарюватись поп-корном. Деякий специфічний присмак, звичайно, лишається — наприклад, можна задуматись про те, як воно іноді прикро буває — але він, скоріше, синтетичний. Тож я вибачаюсь за вульгарність, але такий безпечний і одноразовий перегляд ні з чим, окрім презерватива і не порівняєш.

Оцінка: 6/10

«Вічне повернення»

Відшмагай себе повністю

Розмова двох персонажів зациклюється, повторюється знову і знову, але трохи в різних декораціях, з різними акторами та інтонаціями. Розігрується зустріч двох міфічно давніх знайомих. Чоловік безпардонно вторгається до помешкання самотньої жінки і починає систематично тероризувати її своїми особистими проблемами. Виглядає це досить абсурдно. Жінка навіть не може згадати його ім’я, а чоловік будь-яку пораду сприймає так, ніби йому навмисне харкнули в душу. Потім замінюються актори — і «наша пісня гарна й нова, починаєм її знову». А в якості закуски-апофеозу — Рената Літвінова в своїй найхарактернішій манері, нічим не стримана.

Чесно сказати, «Вічне повернення» Кіри Муратової навряд чи з’явиться на широкому екрані — занадто вже воно мистецьке. Навіть не кіно, а затяжний відео-перформанс із анекдотичною кінцівкою. Бувала одеситка може дозволити собі робити те, що їй хочеться, а оскільки Муратова — жінка явно непроста, то кіно її доставляє далеко не кожному. Навіть для кіноглотів задоволення сумнівне і подекуди мазохістське.

Якщо ви наважитесь ознайомитись із фільмом — не поспішайте його лінчувати. Іноді бездіяльність виявляється найрадикальнішим з-поміж усіх можливих варіантів. Якщо не можеш дістати плід, то стій і чекай, доки той вистигне і сам впаде тобі в руку. «Вічне повернення» — саме такий випадок, коли необхідно просто терпляче споглядати і не паритись стосовно контекстів і відповідей. Розгадка сама прийде до тебе, подзвонить і голою ляже під двері. Тобі залишиться тільки придумати, що з нею робити.

«Вічне повернення» необхідно перетерпіти, подібно самобичуванню. І, можливо, навіть вдасться від чогось очиститись — від деяких ілюзій, наприклад. Це вишуканий батіг, любовно змайстрований і оздоблений золотими руками.

Оцінка: 7/10

Текст створено за підтримки Школи кінокритиків у рамках Одеського Міжнародного Кінофестивалю 2013 року.