Большое исследование украинских киноновинок от Open.ua.

2014-й обещает быть невиданно богатым на отечественные кинопремьеры. Около десятка фильмов различных жанров — от социальной драмы до мюзикла — планируют побороться с иностранными картинами в непростой схватке за внимание зрителей.

Мы расспросили режиссеров, о чем пойдет речь в их новых картинах и как им работалось во время съемок. Владимир Тихий, Анатолий Матешко, Дмитрий Томашпольский, Виктория Трофименко, Александр Пархоменко, Марина Эр Горбач, Олесь Санин и Иван Кравчишин — о том, чего ожидать от их новых работ.

«Зеленая кофта»

Старт проката: 20 марта

Бюджет: 6 млн грн

Режиссер: Владимир Тихий

В ролях: Александр Петько, Борис Гавриленко, Тарас Ткаченко, Леся Калинская, Юрий Одинокий

Психологический триллер о самостоятельном поиске старшей сестрой пропавшего 7-летнего брата.

Владимир Тихий:

Це, власне, фільм жахів для нового українця. Для людини, яка створена цим середовищем, де соціальні ліфти відсутні, де є тотальна соціальна депресія.

«За сюжетом через провину дівчинки губиться її братик. Що з ним сталось, ми так і не можемо дізнатись. Але вона бачила людину поруч із братиком незадовго до того, як це сталось. Вона знаходить ту людину, намагається зробити так, щоб справедливість, з її точки зору, була встановлена. Їй це не вдається, бо людина не проста, а корумпований чиновник. І тоді вона підручними засобами починає мститись.

Якщо коротко, то це кіно про самосуд, дослідження того, як соціально-культурні негаразди можуть з маленької дівчинки зробити потвору.

Це не просто умовна історія. Вона сформульована соціальним запитом щодо повної деморалізації українського суспільства, який, як на мене, досі лишається актуальним. Люди опинилися в такому напіввакуумі, в якому вони одне з одним не спілкуються.

Ми показували фільм на фестивалі в Сан-Себастьяні, і всі три покази проходили при повних залах. Коли фестиваль вже закінчився і ми ходили містом, щоб купити якісь презенти, нас наздогнав один літній чоловік. Виявилось, він соціолог-антрополог з Канади, який сказав нам, що дивився наш фільм і що ми, мовляв, молодці, що фільм про соціальні проблеми зробили саме фільмом жахів.

Він говорив, що традиційно соціальні історії робляться в жанрі драми, а драма, мовляв, не відображає почуття людини, яка опиняється в лещатах, коли соціальна система починає її нищити. Це жах, а не драма, де всі лірично страждають.

Тож це, власне, фільм жахів для нового українця. Для людини, яка створена цим середовищем, де соціальні ліфти відсутні, де є тотальна соціальна депресія. І ця людина в фільмі не шукає розваги, а шукає відповіді на свої запитання.

“Зелена кофта” — це такий експеримент, спроба розказати про цю реальність, а не намагатись видати бажане за наше життя».

«Трубач»

Старт проката: 27 марта

Бюджет: 16 млн грн

Режиссер: Анатолий Матешко

Актеры: Алексей Горбунов, Владимир Горянский, Леонид Шевченко, Полина Тарасенко, Денис Капустин, Алиса Лукшина, Андрей Хромченко, Нонна Гришаева, Ирма Витковская, Римма Зюбина

Детский мюзикл о юном талантливом трубаче детского оркестра, который играет и сочиняет музыку, и преодолевает на своем пути к успеху различные преграды.

Анатолий Матешко:

Это картина о настоящем таланте, которому в нашей реальности нужны зубы и когти.

«На идею фильма мою жену Анастасию, автора сценария, вдохновил наш сын. Когда он пошел в музыкальную школу, оказалось, что во всех домах культуры за последние 30 лет ничего не изменилось. Нас поразил этот контраст: за окном 21-й век, а у них там, как в 60-70-е годы прошлого века.

Насте пришла в голову идея написать историю о талантливом мальчике-музыканте, амбициозном и трудолюбивом, у которого в жизни есть цель и он знает, как ее достичь. На пути много трудностей, в том числе и первая любовь, которая разбивает ему сердце, но у него все получится.

Для меня это картина о настоящем таланте, которому в нашей реальности нужны зубы и когти. Недостаточно просто творить, нужно еще уметь доказать свое право на это.

Мы снимали в Киеве на улицах, в домах культуры, в метро. Многие интерьеры строили сами.

Что самое интересное — я ожидал трудностей, поскольку средства на картину выделялись на 100% государством. Но все работало как швейцарские часы, это было очень неожиданно и действительно приятно.

Самым сложным, пожалуй, было работать именно с детьми-музыкантами. Во-первых, они не актеры, многому пришлось учиться прямо на съемочной площадке. Но ребята из ансамбля им. Вирского молодцы — у них все получилось.

И еще — мы очень спешили снять все поскорей, потому что, как оказалось, дети очень быстро растут. Некоторые умудрялись даже измениться внешне за эти месяцы, пока длились съемки».

«F 63.9 Болезнь любви»

Бюджет: 12 млн грн

Старт проката: 12 апреля

Режиссер: Дмитрий Томашпольский, Алена Демьяненко

Актеры: Нина Сол, Лариса Кадочникова, Алексей Зубков, Наталья Шамина

Мелодрама с элементами комедии о любви как в самых низких, так и в самых высоких ее проявлениях.

Дмитрий Томашпольский:

Все, что кажется в фильме неправдоподобным, — абсолютная правда, потому что все это было взято из рассказов наших друзей-врачей.

«Пару лет назад Всемирная ассоциация здравоохранения присвоила любви, как болезни, код F 63.9. И наш фильм в буквальном и небуквальном смысле — о болезни любви. Главная героиня — врач-венеролог, а герой — космонавт. А история — о сложных отношениях между ними и о неком секретном космическом эксперименте.

Существует много разных фильмов о любви, но мы попытались затронуть тему, которой раньше никто не касался — существование взаимной любви как таковой.

Это лирическая комедия, в который мы заходим на территорию, заминированную шутками из категории “ниже плинтуса”, но в финале выходим на серьезную мелодраму с великой любовью и жертвой ради любимой женщины. Мы делаем это специально, ведь для того, чтобы уйти очень высоко, нужно оттолкнуться от чего-то очень низкого. Ну а что в любви самое низкое? Болезнь.

Все, что кажется в фильме неправдоподобным, — абсолютная правда, потому что все это было взято из рассказов наших друзей-врачей. Например, оттолкнулись мы от правдивой истории знакомой женщины-венеролога. Она однажды пришла в оперный театр и, пока шла по холлу, половина посетителей театра с ней здоровались.

Вторым толчком была ее же история о том, как у дверей своего кабинета она встретила самую идеальную пару, которую видела в жизни. У него был сифилис, у нее — гонорея, мы их в шутку назвали Ромео и Джульеттой. У них, к слову, сейчас уже трое деток, но познакомились они именно так.

У нас снималась популярная во Франции театральная актриса Нина Сол — такая каннская аристократка, которая не понимала по-русски и по-украински. Съемки у нас были для нее постоянно экстремальной ситуацией. Тем не менее, в ней абсолютно отсутствовали призрение или неуважение, а только удивление.

Самый смешной случай во время съемок случился, когда художник-постановщик выбрал для съемок эпизода один секретный отсек в космическом городке под Евпаторией. Это был едва ли не командный пункт гигантской спутниковой тарелки. Сотрудники станции завели нас туда и оставили. А где-то на седьмой час съемок кто-то из актеров ни с того ни с сего нажал на какую-то кнопку...

Тут же все начало звенеть и шуметь, вбежали бледные военные с криками, мол, что вы сделали? И еще все спрашивали: “Оно было заштырено?!” Никто из нас, конечно же, не знал, что это значит, но кто-то ответил, да, мол, заштырено. Военные успокоились, а затем как-то весь этот шум прекратили. Кто знает, что мы там могли наделать».

«Братья. Последняя исповедь»

Старт проката: 18 сентября

Бюджет: 18 млн грн

Режиссер: Виктория Трофименко

Актеры: Наталья Половинка, Роман Луцкий, Олег Мосейчук, Виктор Демерташ, Вероника Шостак, Николай Береза

Экранизация романа «Шмелиный мед» шведского писателя Торгни Линдгрена о противостоянии между двумя братьями, живущими в небольшом карпатском селе.

Виктория Трофименко:

Это картина о любви, глупости и слабости, о жизни, одним словом, обо всем.

«Я прочла книгу Торгни Линдгрена “Шмелиный мед” и поняла, что сниму кино на ее основе. Это было не простое желание, а четко намерение, дальше — вопрос упорства.

С момента появления идеи до завершения всех работ прошло пять с лишним лет. Три года настаивался сценарий, и я искала все возможные пути его реализации. А два года длился сам процесс подготовки и съемок.

Съемки проходили в Карпатах. Желаемую локацию на горе в Синевирской поляне мы получили, несмотря на отсутствие дорог, настороженность местных жителей, вопреки всем обстоятельствам и благодаря усилиям продюсеров Макса Асадчего и Игоря Савиченко. Там наш художник-постановщик Влад Одуденко вместе со своей командой построил хутор.

Это картина о любви, глупости и слабости, о жизни, одним словом, обо всем. Тема фильма — исповедь, исподнее ведать.

В работе над фильмом были и трудности, и озарения. Например, когда сели монтировать, следуя сценарию, фильм не работал. Я сняла на 40 минут сверх заявленного хронометража, это при том, что что-то не досняла, не успела, в общем, как всегда. Мы начали искать, как лучше. Помогло предложение режиссера монтажа Тани Ходаковской сместить акценты».

«Лука»

Старт проката: 2014

Режиссер-постановщик: Александр Пархоменко

В ролях: Виталий Безруков, Екатерина Гусева, Андрей Саминин, Алексей Шевченков

Фильм-биография хирурга Валентина Войно-Ясенецкого, в период гражданской войны принявшего постриг с именем Луки и всю жизнь посвятившего помощи людям.

К сожалению режиссера, фильм выйдет в украинский прокат в упрощенной продюсерской версии.

Александр Пархоменко:

Революция вскрыла духовные проблемы общества, показала, что на самом-то деле в обществе царит безверье.

«Когда продюсеры предложили мне сделать такое кино, я, к сожалению, не знал о Луке. Но материал оказался богатым и интересным. Изначальный сценарий предполагал множество ограничений, но мне была дана полная свобода его переделать.

Нас курировало духовенство. Какие-то вещи приходилось объяснять в ходе специальных встреч. Но в результате все было одобрено, ведь это все-таки художественное кино, а не документальное.

Снимали достаточно быстро, в основном в Киеве и немного в Беларуси.

Святость на экране передавать тяжело. Наш герой был верующим и до того, как принял сан священника. В те годы он уже был талантливым и перспективным хирургом. В его жизни была драма, у него на руках умерла молодая жена, и он остался с четырьмя маленькими детьми. И все это на фоне революции.

Революция вскрыла духовные проблемы общества, показала, что на самом-то деле в обществе царит безверье, что, несмотря на библейские заповеди, брат идет на брата, идут гонения, резанина.

Понимая, что все перевернуто и истинные понятия писаний доносить людям некому, этот человек принимает для себя решение стать священником и берет на себя миссию нести духовные знания, понимая, что за это попадет под суровые репрессии».

«Люби меня»

Старт проката: 2014

Режиссер: Марина Эр Горбач, Махмет Бахадыр Эр

В ролях: Виктория Спесивцева, Усан Чакыр, Гувен Кирак, Елена Стефанская

Социальная драма с элементами комедии об одном уик-энде в Киеве.

Марина Эр Горбач:

Ми почали сценарій з дуже жорстокої реальності, щоб вивести всю історію на вибір між сексом і коханням, між тим, щоб залишатись в своїх страхах та комплексах, або все ж таки вивільнятись і вчитись любити.

«Фільм починається з того, що турки перед весіллям привозять молодого хлопця в Київ, це так звана проба з повією для першого сексуального досвіду, така собі холостяцька вечірка. І є жінка 35-ти років, утриманка коханця-росіянина, котра в той самий день усвідомлює глухий кут в цих стосунках, йде до клубу і “знімає” цього турка, щоб завагітніти. Але ситуація повертається на 180 градусів.

Це така вікендівська історія, в результаті якої герої опиняються перед певним вибором. Сценарій писали разом з чоловіком. Остаточно сформувався він тоді, коли я народила дитину. Тоді, разом з материнським інстинктом, дуже сильно загострилось відчуття недолюбленості нашого покоління, особливо це стосується жінок.

Оскільки я живу на дві країни, ми створили таке інтернаціональне кіно: героїня — українка, герой — турок, який приїжджає в Україну в секс-тур. Моя позиція в тому, що всі ці секс-тури, така відкритість жінок, пов’язана саме з цією дитячою недолюбленістю. Якщо жінці 34-35, то їй вже в принципі по барабану, чи там любов, чи не любов. Їй головне, як казала одна моя знайома, “лишь бы кто-нибудь сверху полежал”.

Ми почали сценарій з дуже жорстокої реальності, щоб вивести всю історію на вибір між сексом і коханням, між тим, щоб залишатись в своїх страхах, нереалізованості, комплексах, або все ж таки вивільнятись і вчитись любити.

Головну жіночу роль зіграла Вікторія Спесівцева. Вона була дуже відомою українською актрисою, а потім переїхала зі своїм чоловіком, режисером Андрієм Жолдаком, до Німеччини, де перестала грати.

У Вікторії є якась неукраїнська українськість, вона дуже глибока. Її вік і зовнішність ідеально підходили, але вона тривалий час відмовляла, бо це, мовляв, для неї принципово — покінчити з кар’єрою. Продюсер Олена Єршова все ж відправила їй сценарій, вона його прочитала і відразу ж погодилась.

Після випуску з університету імені І. Карпенка-Карого я трошки працювала в Швеції, довгий час працювала в Польщі, а перше кіно зняла в Туреччині. Тому я звикла до того, як працюють за кордоном, де робота роботою, а особисте — це особисте. І воно не перемішується.

А в Україні “everything is personal”, все сприймається дуже особисто. Тому мені було з цим трошки складно, адже, наприклад, щоб отримати якусь локацію, то до процесу домовленості треба підходити іншими шляхами. Однак не можу сказати, що це якось вплинуло на результат, швидше — на мої роздуми про людей».

«Поводырь, или У цветов есть глаза»

Старт проката: осень 2014-го

Бюджет: 19,8 млн грн

Режиссер: Олесь Санин

В ролях: Станислав Боклан, Джеф Барел, Антон Святослав Грин, Джамала, Александр Ирванец

Историческая драма о репрессиях в Украине 1930-х гг, рассказанная через историю американского мальчика, ставшего случайным свидетелем убийства отца и спасенного слепым кобзарем.

Олесь Санин:

Це історія про те, що можна знищити цілі народи, армії, фортеці, але пісню про волю знищити неможливо.

«Це історія про те, що можна знищити цілі народи, армії, фортеці, але пісню про волю знищити неможливо. І поки живе пісня, буде жити дух, відродиться військо, фортеці, держава і вільний народ.

Я граю на колісній лірі, кобзарюю, і мені давно буда відома історія про масове знищення незрячих кобзарів у 1930-х роках, я досліджував це питання. Потім знайшлася історія про зниклого сина іноземного спеціаліста, який будував Харківський тракторний завод. І я написав перший сценарій, до якого пізніше долучились Олександр Ірванець, Ірен Роздобудько і Пол Волянські.

Виконавця головної ролі — 11-річного хлопчика Пітера — знайшов в Детройті. До цього передивився більше двохсот дітей в Україні, США та Великобританії. Серед них було багато обдарованих дітей, але мені потрібна була дитина з абсолютно іншим світоглядом.

Терміни кастингів закінчились, і, коли до прийняття рішення залишилось дві доби, я знов підняв архіви і натрапив на відео хлопчика, якого звали Антон Грін. На відео він, як і всі, щось читав, розказував про себе. А потім сказав, мовляв, а я ще граю на фортепіано. Саме момент, коли він сів до інструменту і задумався, може, на мить, про те, що він буде грати, мене абсолютно захопив.

В Антона були дуже хороші партнери по знімальному майданчику. Наприклад, Стас Боклан, який зіграв незрячого бандуриста Івана Кочергу. Стас наважився піти зі мною в надзвичайно складний експеримент і я йому за це вдячний.

В фільмі більше 70-ти незрячих акторів, які грали кобзарів, бандуристів, лірників. І Стасу було дуже складно поруч з ними органічно працювати, увесь фільм він насправді не бачив очей партнера, та і загалом не бачив, бо працював у спеціальних лінзах, які виготовили для нього в Голівуді.

Події фільму розгортаються у складну епоху, в часи тоталітаризму, сталінських репресій. Про неї є величезна кількість кінофотоматеріалів, документів, ще можливо віднайти справжні речі, костюми, навіть авто і потяги. Група натхненно працювала і тому все, що стосується реальних подій, було відтворено з фотографічною достовірністю.

В прокаті буде двогодинна версія. Для телевізійного екрану згодом робитиму 4-серійну версію, хоча й не дуже люблю цей жанр».

«Хроники»

Старт проката: декабрь 2014-го

Режиссер: Иван Кравчишин

Актеры: Олег Цьона, Зиновий Симчич, Наталья Кубышин, Владимир Мовчан

Три новеллы: одна — о неудачном футбольном матче и последовавшем за ним погроме, вторая — о свадьбе, третья — о необычном завещании.

Иван Кравчишин:

Це як документальне занурення з елементами художньої інсценізації — одним словом, все як у житті.

«Зйомки проходили в дуже красивих місцинах у Верховинському районі Івано-Франківської області і Добромилі Львівської. Знімали ми майже 90 днів, з середини весни аж до кінця літа.

В картині ми зумисне задіювали невідомих акторів з театрів, щоб було легше вживатися з непрофесійними побратимами на майданчику. Тому що більша частина відібраної для роботи в кадрі челяди — то були люди, які до цього кіно бачили тільки в телевізії.

Коли закінчимо всі монтувальні роботи, колір корекції і звукові роботи, то спробуємо себе на фестивалях, а вже потім підемо до глядача на поклін. Я думаю, що це буде не раніше листопада, а то і грудня. До цього треба дуже серйозно підготуватися, бо наш глядач дуже уважний і дуже вимогливий. Особливо до своїх.

Про що кіно? А біс його знає про що кіно. Про нас з вами! Всі, хто читали сценарій, казали, що то комедія, але я так не думаю, як і не думають всі ті, хто знімався в цьому фільмі. Це як документальне занурення з елементами художньої інсценізації — одним словом, все як у житті.

Адже ми дуже часто бачимо, що коли хтось виразно і смачно розказує історію, то ми відразу «прилипаємо» до нього очима, бо він живе нею і її образами. І не важливо, що він розказує, важливо як запально, апетитно він, подаючи, проживає історію.

Так і у нас — ми не намагаємося розсмішити, і навіть не намагаємося зацікавити хитромудрими сюжетами, ми старалися і стараємося прожити кожний момент дійства “взаправду”. Бо все це наша з вами історія, що летить нестримним потоком і ми в ньому як “золоті мушки” над вогнем».

Оксана Мамченкова
Фото: Дима Куницкий, Юрий Король