Наше медіа про правильне кiно та правильну музику. Сергій Жадан — чи не єдиний український письменник, тісно пов’язаний з обома цими явищами. Ми давно хотіли познайомитись ближче. Приводом для цього інтерв’ю стали дві очікувані події осені: презентація нової книги Жадана «Антена» та прем'єра фільму «Дике поле» за його романом «Ворошиловград». Про все це — в спеціальному матеріалі для Open.ua.

У вересні ви презентуєте збірку віршів «Антена» у п’яти містах: Чернівцях, Києві, Харкові, Одесі та Львові. Чому ви обрали саме ці міста?

Є читачі, яких я люблю й поважаю, й чия присутність для мене завжди була важливою.

Зазвичай їдеш туди, куди запрошують. Або туди, де щось відбувається. У Чернівцях буде прем’єра «Антени» під час міжнародного поетичного фестивалю «Меридіан Черновіц». Люблю цей фестиваль, це вже частина мого життя. Крім того, саме «Меридіан Черновіц» є видавцем книги. Тому природно, що перша презентація буде саме там. Зрештою, з кожним із цих міст щось пов’язане — в Харкові я живу вже 27 років. В Києві, мабуть, найчисельніша читацька аудиторія — з нею зустрінемось 14 вересня. У Львові є Форум видавців. А в Одесі – Чорне море. Якось так.

Ясна річ, що хотілося б побувати в багатьох інших містах України, просто не вистачає часу. Ми щоправда наприкінці вересня – на початку жовтня будемо їздити Україною з «Собаками в Космосі», тож спробуємо якось продовжити презентації «Антени».

Як ви можете охарактеризувати ваш фан-клуб?)

У мене, сподіваюсь, немає фан-клубу. Є читачі, яких я люблю й поважаю, й чия присутність для мене завжди була важливою.

A чи співпадають фан-мапи вашої творчості як письменника та гурту «Жадан і Собаки»?

Так, співпадають. Є загальні «мапи культурної активності». Зазвичай це великі міста, де є культурні інституції, студентська молодь та середній бізнес. Хоча в маленьких містечках теж надзвичайно цікаво виступати.

Коли ви пишете вірш чи одразу ви розумієте, що він стане піснею або ж залишиться віршем? Або це якийсь поступовий та спонтанний процес?

Іноді пишеться текст «для книги», а з нього виходить доволі лірична й зрозуміла багатьом пісня.

Деякі тексти пишуться спеціально під музику чи з урахуванням того, що потім з’явиться музика. Деякі стають піснями без моєї участі та передбачення. По-різному буває. Складно щось спрогнозувати від початку. Іноді пишеться текст «для книги», а з нього виходить доволі лірична й зрозуміла багатьом пісня. Як це буває, скажімо, з текстами, що їх беруть KOZAK SYSTEM чи Олег Каданов. Із Олегом ми зараз робимо проект «Лінія Маннергейма» — мені далі цікава ця співпраця, Олег надзвичайно тонко й глибоко відчуває ритміку та образність віршів, у нього дивовижна здатність робити зі складних і ламаних словесних конструкцій ритмічно бездоганні композиції. Ну а «Собакам» я пишу тексти з урахуванням того, що це будуть «Собаки». Це специфічна «пісенна творчість». Але це теж цікаво.

Чи є у збірці «Антена» вірші, які можуть перетворитися на пісні для гурту «Жадан і Собаки»?

Навряд чи. Для «Собак» я давно пишу окремі тексти, які не друкуються. Тексти з «Антени» співають Сестри Тельнюк (вони зробили дивовижну композицію — ніжну й піднесену водночас), KOZAK SYSTEM, щось виконуємо ми з «Лінією Маннергейма». «Собаки» — це панк. А інтонація «Антени» — це інтонація «спірічуелз», це інша естетика. І етика теж.

Останнім часом української музики побільшало на радіо, ТВ, у мережі. Чи стежите ви за новими українськими іменами в музиці, чи звертаєте увагу на їх тексти і чи є серед українських артистів ті, кому б вам цікаво було написати текст до пісні, як це було у вас, наприклад, з гуртом Lюk?

«Собаки» — це панк, a інтонація «Антени» — це інтонація «спірічуелз», це інша естетика. І етика теж.

Так, звісно. Мені страшенно симпатичні тенденції в сучасній українській музиці, приємно бачити, як багато цікавих несподіваних колективів з’являється. З багатьма ми так чи інакше перетинаємось на фестивалях, багато з ким товаришуємо. Це цікаве, строкате, дуже креативне середовище. З ними всіма приємно мати справу. А співпраця виникає зазвичай доволі спонтанно й несподівано. Так, щоби взяти й прорахувати наперед ефект і розголос — такого майже не буває. Скажімо, пісню, яку на мої слова виконують Dakh Daughters, я вживу почув лише цього літа на харківському фестивалі «Імпульс-фест». По-моєму, вийшло щемко й пронизливо. А для Brutto щось писав спеціально, щось Сергій (Міхалок — прим. ред.) взяв із книжок. Як на мене, останній альбом у них вийшов потужний і чесний. Ну, якось так усе й відбувається.

«Антена» — це третя збірка з трилогії разом з «Життя Марії» і «Тамплієри». Чи можете ви провести паралель між серією книжок та музичним альбомом?

Це умовна трилогія. Трилогією вона, ясна річ, не задумувалась. Просто вірші, які почали писатись від весни 14-го року, писались надто особистісно, як певний щоденник, як певна — дуже гостра й болюча — реакція на те, що відбувається довкола. Мабуть це і різнить ці три книги від віршів «довоєнних».

Мені ці вірші навіть тематично означувати складно — це не зовсім вірші «про війну», і не зовсім «про любов». Іноді вони справді більше нагадують політичні новини. Чи, скажімо, новини погоди. «Антена» в цьому сенсі, мабуть, найбільш приватна й герметична. Для мене це справді особлива книга. Вона найбільш природня, чи що. Написалась сама собою. Як це і буває зазвичай із щоденниками.

8 листопада в кінотеатрах України відбудеться прем'єра фільму «Дике поле» за вашим романом «Ворошиловград». Напевно ви бачили значно більше, ніж загально доступний перший трейлер фільму. Чи вдалося режисеру показати саме той Донбас, яким ви його описали у книзі?

Мабуть, так. Ясна річ, у письменника куди більше можливостей і простору для творчих маневрів. Але, мені здається, у фільмі є те, що для мене було найважливішим — відчуття зачудування дійсністю, захват від життя, відчуття таємниці й сили, розуміння того, що все знаходиться в наших руках, все залежить від нас і від нашого бажання боротися за свої переконання та принципи.

Режисером фільму «Дике поле» став Ярослав Лодигін, співзасновник і ведучий «Радіо Аристократи». До цього він як режисер зняв кілька короткометражних фільмів і навіть кліп Софі Віллі, але це буде його повнометражний дебют. Розкажіть, як виникла така несподівана творча колаборація.

У фільмі є те, що для мене було найважливішим — відчуття зачудування дійсністю, захват від життя, відчуття таємниці й сили, розуміння того, що все знаходиться в наших руках.

Підійшов Ярослав, запропонував зробити кіно. Я відразу погодився. Про що не шкодую. Мені здається, Ярослав зняв цікавий фільм — неочікуваний і нестандартний. Думаю, в нього буде багато критиків. Але прихильників буде однозначно більше.

Для означення жанру «Дикого поля» навіть народився новий термін «істерн» (від англ. «east» — «схід», за аналогією з жанром «вестерн» — прим. ред.). Як ви гадаєте, чи стане це тенденцію, чи підніметься хвиля нового українського кіно про події на Сході України?

Не певен, що ми перші, хто використовує цей термін. Але це не так і важливо. Мені здається, хвиля українського кіно вже здіймається. Воно не обов’язково має бути про Схід, але Схід у ньому напевне буде присутній. Так як він присутній сьогодні в житті кожного з нас, хочемо ми того чи ні. Мені здається, в українського кіно світле майбутнє. Більше того — переконаний, що саме кіно змінить нашу країну. В кращий, ясна річ, бік.

Особисто поспілкуватися з письменником можна буде 14 вересня в Центральному будинку офіцерів на київській презентації книги «Антена».

Фото з офіційної сторінки письменника на Facebook

Олексій Подчашинський, Дар'я Батозська