Ірена Карпа — українська письменниця та музикант. Любить рубати правду та відстоювати свою думку.

Щаслива від того, що знайома особисто з улюбленими письменниками — Мілорадом Павичем та Ерлендом Лу. Мріє потрапити на концерт Тома Уейтса.

Ранок української письменниці починається з дикого крику «мамо», який я якомога довше намагаюся ігнорувати. Але буквально вчора менша дитина під приводом старшої навчилася вилізати з ліжка. Вони разом приходять до мене у кімнату та кидають мені в голову важким гумовим м’ячиком.  Або намагаються, вчепившись в моє волосся, злізти з ліжка. Їм це дуже подобається.

Книга «Піца “Гімалаї”» писалась у горах на старому комп’ютері, який я досі юзаю. Приємно, що його не з’їли жодні індійські мурахи. Ось це нещастя за 3.000 гривень працює набагато краще, ніж витрибеньки за більшу суму. Круто, що ти в ріал-таймі можеш описати, як заходить сонце або вітер здуває сніг з вершин.

Я не можу писати в блокнотах з самого дитинства — клацаю на друкарських машинках або на комп’ютері. Мені потрібно, щоб буква виходила справжня, а не від руки. Хочу одразу бачити літери, як у книжках. У мами на роботі була друкарська машинка, яка діяла на мене, як заспокійливе. Я могла годинами сидіти та друкувати щось.

Замість того, щоб купити п’ятий айфон, я шостий раз їду в Непал. Ось такі в мене цінності.

Останню книжку «З роси, з води і з калабані» я писала у Яремче, в горах. У мене у батьків там є свій маленький готель. У ньому є камінна зала, куди я понастягувала різних антикварних речей. Ось там я сиджу за старим столом початку XX століття, який ми приперли з Берселони. Але це була моя вимушена локація та неминучий дедлайн. Саме він тебе стимулює не тягнути кота за яйця довгі місяці. А ще — це єдине місце, де рідні люди можуть відволікти моїх маленьких монстрів.

Бути письменником в Україні — це просто займатися улюбленою справою. Вигідніше продавати оселедець або ковбаси. Тоді є шанс купити «Деу Ланос» та квартиру в кредит. З одного боку, у письменника нестабільний заробіток, гонорари. Але з іншого, я не хочу працювати в офісі та продавати часи свого життя.

Якщо мої книжки допомагають людям думати — це плюс в карму.

Творчий вечір в Україні — це рок-н-рольний концерт. А в Європі все навпаки — приходять інтелектуали, уважно слухають письменника, чемно задають високочолі питання. На жаль, у них немає якогось драйву.

Ми — пристосуванці. Багато хто з європейских письменників живе на грантах. Якби я була німкою, наприклад, я би взагалі не парилась, жила на віллі та отримувала достойні гонорари. В Україні на ті гроші, які я заробляю, можу поїхати в якусь подорож. Це також приємно.

Письменник нікому нічого не повинен.

Коли пишу книжки, не відриваюсь від життя ніколи. Крутіше ніж життя я нічого не придумаю.

В українську політику сенсу йти немає. Лариса Денисенко так вдало висловилась з цього приводу: «У політиці стирається Я і з’являються МИ». Якими би кльовими не були українські письменники, з високими думками та ідеалами, все одно з’явиться пузатий чоловік та зробить все по-своєму. Я не хочу прикриватись власною харизмою та озвучувати не свої думки.

Мій улюблений український автор — Прохасько. Також читаю все нове, що виходить у Забужко, Жадана, Андруховича, Бондаря, Кононенко. Я не можу сказати, що мені не подобається певний письменник. В Україні так мало авторів, що кожен має бути у своїй ніші.

Співати на розігріві у Мерліна Менсона — дуже дивно. Взагалі, розігрів — це невдячна штука. Ти приходиш на концерт, коли всі прийшли не до тебе. І це доволі стрьомно. Особливо, коли ти уявляєш, що публікою Мерліна Менсона можуть будут підірвані малолєткі, які можуть закидати тебе мішками з цвяхами або гнилими яйцями. Але я була готова відкидуватись салом, відриваючи його від плаття. На щастя такого не сталося. Навіть підходили люди після концерту та казали, що завдяки виступу відкрили мене. Це приємно.

В мене немає такого: «Ой, моя рідна хатка, цілую земельку». Я не сильно переймаюсь в подорожах, що не нюхаю мальви та не їм борщ. Звичайно, у мене є улюблене місце — Карпати, хоча я не гуцулка. Народилась в Черкасах. Так смішно, коли кажуть, що я бендерівка. Ні, люди, я народилась на батьківщині Франка і Хмельницького. Я просто розмовляю українською і  добре почуваю себе всюди. Моє коріння — це люди.

Патріот — це людина, яка не пиздить про те, що любить Україну, а показує це на ділі. А ось цей балаган в вишиванках і плач під гімн України — гра на  публіку.

В Playboy я знялась тому, що люблю людське тіло, вважаю його красивим.

Мій літературний стиль живий, простий. Я в юності вставляла в книжки французькі фрази, не даючи перекладу. Це було доволі жорстоко. Я такого більше не роблю. Зараз схильна до того, що будь-який текст має бути написаний так, щоб його зрозуміла навіть п’ятирічна дитина. В простих реченнях, словах хочу висловлювати глибокі думки.

Коли пишу щось, можу пити каву, чай або вино. Улюблене — «Бордо» 2006 року. Раніше пила віскі з молоком — це в мене такий коктейль був. Але потім переїздила на іншу квартиру та від жадності допила півпляшки віскі. Самі розумієте, що зі мною було після того. Так що віскі я п’ю дуже рідко, коли є настрій.

Слухаю The Beatles, The Doors, Тома Уейтса, Muse, Radiohead. Цікаво, що на концерті останні мене абсолютно не вштирили. Краще сидіти вдома і тихо слухати їх у навушниках, аніж відчувати, як хтось постійно наступає тобі на ноги та верещить щось на вухо.

Lana Del Rey — красива, постійно заграє з якимись поп-сенсами, при цьому у неї класна музика, а на концертах вона виступає у гамняних розтягнутих светрах і ще й мимо каси співає. Це круто — справжня жива людина. Я не люблю, коли все вилизано, як у Крістіни Агілери чи Ані Лорак, наприклад. А ніфіга не вштирює. У них немає живої харизми.

Amy Winehouse — це людина, яку я не знала особисто, але страшенно плакала, коли дізналась, що вона пішла з життя.

Ella Fitzgerald — її слухаю досить часто. У всіх співаків є кармічний конект. Ти можеш звернутися до будь-кого та почути певну енергію у відповідь.

Із українських мені дуже подобається гурт «Щастя». Вони професійні, красиво зіграні музиканти. Лірика та мелодика подобаються у Каші Сальцової. Круто, що вона вміє своєю енергією та голосом завести зал.

Tomato Jaws прикольні. Мені взагалі подобаються люди, які створюють щось своє.

В Україні на квадратний метр багато музики. Але не так часто ти зустрінеш музикантів, які створюють щось нове, а не тирять вже співане. Та все ж таки є люди, які тішать мої сиві яйця.

Концерт RHCP мене абсолютно не вразив. Особливо тоді, коли я почула «Це наш барабанщик і у нього почуття ритму набагато краще, ніж у вашій Сибірі», я подумала, пацани, круто, що ви з Каліфорнії, але курити треба менше.

Дуже хотіла б почути Тома Уейтса наживо.

Останнє, що я дивилася — «Мирний воїн». Фільм можна розібрати на цитати. Взагалі люблю життєствердні картини.

Я прихильник більш попсового кіно. Наприклад, «Життя прекрасне». Після такого фільму хочеться жити і вірити в добро.

Люблю фільм Тарантіно «Бесславні виродки» — це така ржака. Дуже сподобався «Хмарний атлас». Як на мене, цей фільм значно крутіший, ніж «Матриця».

З режисерів люблю Кустуріцу, братів Коенів, Бертона, Бертолуччі.

Раніше багато читала Юнга, Фройда, Берна. Там є прості та корисні речі.

Дуже вплинула на мене книга «Та, що біжить з вовками». Книжку Далай-лами і Говарда Катлера «Мистецтво бути щасливим» також потрібно читати. Вона базується на лекціях Далай-лами та випадках з приватної практики психіатра Катлера. Основна мета — якщо ти нічого не робиш для інших, ти ніколи не будеш щасливим. Люди дійсно дуже пов’язані.

Із росіян дуже люблю Мережковського. У нього є важлива трилогія «Христос і Антихрист». Довлатова люблю, Горчева, Пєлєвіна, Толстую, Пєтрушевскую. Рекомендую почитати українську письменницю Ірину Вільде.

Я дуже люблю Милорада Павича, особливо «Хозарський словник». Мені пощастило з ним познайомитися. Це був фестиваль, на якому був присутній Павич з дружиною. Він, коли говорив спіч, так дивився на мене, таке враження, що адресував усе мені. Слова були такі: «Розумієте, майбутнє все за вами. Я вже бачу нову епоху. Ви зробите революцію». Це було таке наставлення.

Ми з Павичем та його дружиною якось снідали разом. Поряд стояв рояль. Вони мене полюбили, бо я була єдина, до кого Ясміна не ревнувала Милорада. Вони ставились до мене по-батьківськи.

Класний автор Ерленд Лу. Читаю його із задоволенням. Я йому колись дарувала зустріч з читачами у Львові. Боже, навіть важко повірити в те, що своїх улюблених авторів я знаю особисто. Це величезне щастя.

Подобається читати Бена Елтона. У нього дуже круті сюжети, на злобу дня. Він автор сценарію «Містера Біна».

Зараз я читаю Міку Валтарі, але якось він мені туго йде.

Подобаються Варгас Льоса, Маркес.

Дуже люблю Барселону, але улюблений у мене — Берлін. Ще Нью-Йорк, Катманду, Ліма, Гавана. Не дуже люблю Париж, хоч була там купу разів.

Подобається маленьке містечко Кадакес, де і Далі, і Пікасо зависали в свої часи.

Я хочу по-людськи почати нову книжку та подоробляти купу пісень гурту Qarpa.

Хочу покорити якусь вершину на свій День народження, або бути в якомусь місці, де мені хотілось бути.

Катерина Гриценко
Фото: Дмитро Куницький